Анна Руцінська: за кордоном немає великого попиту на східноєвропейську літературу
Andrew Nurnberg Associates Warsaw (ANAW) — філія міжнародної літературної агенції, що продає на польський ринок тексти авторів агенції, але також працює з польською літературою за кордоном. Ми поспілкувалися з Анною Руцінською, агенткою ANAW, про історію виникнення інституту літагентів у Польщі, співпрацю з Польським інститутом книги та стратегію промоції польських авторів за кордоном. Анна має понад двадцятирічний досвід у книговидавничій сфері та довгий час була редакторкою видавництва Znak.
Нагадаємо, що у попередніх матеріалах ми також спілкувалися з Татьяною Зольднере, представницею балтійського відділення цієї ж агенції.
— Анно, Варшавський офіс Andrew Nurnberg належить до групи літературних агенцій, що мають представництва в 10 країнах. Як працює польський?
— Ми – незалежна агенція, частина великої компанії Andrew Nurnberg Associates, маємо офіси по всьому світу. Варшавський офіс доволі невеликий, ми працюємо тут лише шостий рік, з 2015. Я долучилася до агенції у 2017 році і привела з собою великий перелік польських авторів і видавців. Ми багато співпрацюємо з іншими офісами ANA – Лондон, Москва, Прага, Будапешт, Тайпей, Китай… Маємо досить широку географію, але це не означає, що ми продаємо польські права усюди.
— Авторів яких польських видавництв ви представляєте?
— Ми працюємо і з меншими видавцями, як-то Dowody na Istnienie, Kharakter та незалежних авторів. Це диверсифікує нашу роботу.
— Як у вашому портфелі з’явилися польські імена та назви?
— Ми перейняли перелік з польської агенції прав, якою керувала Маґдалена Дембовська, що робила дійсно неймовірну роботу з презентації польських авторів у світі. Проте Дембовська – також і видавчиня, вона директорка видавництва Kharakter і в якийсь момент зрозуміла, що має обирати «більшу пристрасть». Нею виявилося книговидання. Nurnberg успадкували це портфоліо. Окрім уже названих видавництв, ми працюємо з правами Krytyka Polityczna, Wielka Litera. Це не означає, що ми представляємо усі польські книжки цих видавництв, обсяг переліків різниться. Також ми працюємо з індивідуальними авторами, наприклад, Яцеком Дукаєм, Малґожатою Шейнер, Вітольдом Шабловським… Іноді ми працюємо з окремими книжками, іноді – з усіма. Це залежить від того, яким є договір між автором та видавцем.
— Як до вас потрапляють нові тексти і як ви їх продаєте?
— Спершу ми вирішуємо з клієнтами, які саме видання з їхнього портфоліо ми беремо в роботу. У нас є список «перших імен», такі собі хайлайти. Ми робимо ці каталоги двічі на рік: навесні до Лондонського книжкового ярмарку і восени до Франкфуртського. До цього списку зазвичай потрапляють видання, що мали визнання у Польщі, були удостоєні нагород, добре продавалися – важливі книжки з історичного і культурного поглядів. Це завжди компроміс, бо ми не можемо продати усе портфоліо кожного з наших клієнтів. Не кожна книжка може бути перекладена.
— Та більшість авторів все ж мріють про переклад. Чому так стається?
— За кордоном немає аж так багато попиту на східноєвропейську літературу. Роки йдуть на те, щоб вибудувати мережу видавництв, які будуть зацікавленими в польській літературі, хоча багато вже дійсно зроблено. Це процес, який всуціль про терплячість. Усе відрізняється від ринку до ринку. Ми знаємо, що на східні ринки добре продавати ті тексти, що вже були перекладені англійською, тому що таким чином видавці можуть самі ознайомитися з книжкою. А це дуже важливо! До прикладу, в Німеччині видавці мають багато професійних читачів польської літератури й не потребують додаткових матеріалів, а тільки базову презентацію: опис та текст, рецензії.
У Британії ми працюємо з перекладачами, які готують нам фрагменти англійською.
Ця програма фінансово покриває витрати на переклад фрагменту та відгуку від перекладача. Це чудова програма! Адже ми працюємо з дійсно найкращими перекладачами, тож це недешево. І це ключ до успіху. Тобто, деякі витрати ми покриваємо завдяки державній програмі, деякі – напряму власними коштами. Це частина нашого бізнесу, але завжди мусить бути баланс, бо продажів є не так багато.
— Що включає мінімально ефективний презентаційний матеріал?
— Це синопсис та короткий опис книжки, рецензії та переклад фрагменту. Цього досить, щоб починати комунікацію з іноземними видавцями. Оскільки ми працюємо через наші іноземні офіси, то все відбувається трохи інакше, ніж у роботі видавців на іноземних ринках. Наші колеги працюють на різних ринках і добре знають їх – тренди, тенденції, видавців. Вони звертаються до цих видавців і пропонують їм дуже конкретні найменування. Якщо наші автори отримують відзнаки – ми надсилаємо інформацію про це.
— Скільки сторінок ви зазвичай перекладаєте?
— Залежить. В середньому це до 20 сторінок, і цього досить. Для нонфікшну ми готуємо скорочений зміст (summary) книжки. Перекладач стисло описує кожен розділ.
— Якими є найуспішніші кейси?
— Вітольд Шабловський. Його книжки чудово продаються на десятках територій – передовсім, «Танечнимі ведмедямі» та «Як нагодувати диктатора». Також Яцек Дукай, Анджей Стасюк, Малґожата Реймер.
— То все ж сьогодні агенти стають повноправними гравцями польського видавничого ринку? Для авторів нормально шукати агента перш ніж видавця?
— Для польських авторів іноземні агенти – це зовсім незвична справа. Відомі польські автори мають агентів. Скажімо, Ольга Токарчук працює з агенцією з Великої Британії. Тобто це агенція, що продає її права по всьому світові. Я не певна, чи вони займаються також публічними активностями Токарчук, та це цілком можливо. У Польщі Ольга працює напряму зі своїм видавцем.
Більшість авторів працюють з видавництвами. Наприклад, Штефан Твардов має тривалі стосунки зі своїм видавцем Wydawnictwo Literackie. Ми працюємо з книжками Яцека Дукая, але не маємо стосунку до його професійних поїздок за кордон. Ми ведемо перемовини щодо контрактів, передаємо тексти, працюємо з перекладачами. Немає єдиного патерну на ринкові.
— Коли в Польщі з’явилося достатньо простору і ресурсу на ринку для літературних агентів?
— Так трапилося, що я була серед перших експертів, що продавали польські права за кордон. У 1997 році я приєдналася до команди видавництва Znak, ми почали промотувати наших авторів і тексти за кордоном. Цей шлях був би складнішим без програм Інституту книги та ще кількох факторів.
— Якими були фактори, що сприяли промоції польської літератури за кордоном?
— У 1996 році Віслава Шимборська отримала Нобелівську премію, у 2000 Польща була країною – почесним гостем у Франкфурті. Іноземці почали бачити польську літературу. Першими почали ті польські видавці, які рекламували власні видання та розповідали про польську літературу. Приблизно у 2010 році з’явилася літературна агенція при видавництві Znak, що очевидно не було найкращою ідеєю через конфлікт інтересів.
Потім агенція відділилася від видавництва та залучила до співпраці ще декілька видавництв, які не мали менеджерів з прав у штаті. Довгий час у Польщі не було досить простору для інших агентів. Інші агенції з’явилися вже пізніше: Syndykat Awtorow з Монікою Реґульською, та кілька менших агенцій. Та мушу звантажити, що це не займало великої частини ринку. Нас небагато – є зо три агенції, що продають права за кордон. І зовсім немає агенцій, які працюють з авторами на польському ринкові. Думаю, це те, що розвинеться в майбутньому.
— В Україні ситуація досить подібна. Частина видавництв розвиває департаменти прав, а всередині ринку більшість авторів працюють з видавництвами та редакторами напряму. Чи вважаєте, що література потребує агентів всередині ринку?
— У польських видавництвах редактори багато працюють з авторами і їхніми текстами. Це хороший тренд, який відрізняється від ситуації, скажімо, на англомовному ринкові, де автор звертається перш за все до агента. Водночас іноді стається так, що видавці не діють справедливо щодо авторів. Це стосується правил виплат, обмежень подальшої творчості та публічності. У такому випадкові авторові корисно мати агента – особу, що попіклується не лише про твір, а й про питання бізнесу як такі, має інсайти щодо ринку, розуміє контексти, розбирається у договорах.
Я знаю багатьох авторів, які кажуть: «На певному етапі співпраці я маю проблеми з видавництвом». Це можуть бути юридичні питання, редагування… Тому я думаю, що агенти корисні.
Адже причина «не мати» агента – це гроші. Автори в багатьох країнах не мають особливо високих зробітків. Вони можуть думати, що не можуть дозволити собі агента, але це завершується поганим контрактом та рахунком для юриста, який є значно вищим. Це питання освіти. У Польщі є чимало чудових редакторів, які цілком можливо хотіли би працювати незалежно або могти заснувати агенцію, редагувати тексти. Можливо, за 5-7 років ми побачимо такі агенції.
— В Україні також є ці практичні питання, які не вирішуються, наприклад – модельні угоди або поради для справедливих контрактів. Якось я була позитивно вражена контрактами Товариства перекладачів літератури…
— Вони неймовірні! Вони роблять абсолютно чудову роботу.
Авторський контракт включає дуже різні умови, зокрема роялті, звіти, публічну участь автора в промоції, етапи здавання та редагування роботи. Думаю, сфері потрібні не так модельні контракти як усталені практики роботи. А це виникає лише на основі освіти.
Потрібно навчати авторів так добре і так багато, наскільки це можливо. Це мають бути семінари з авторського права для авторів – не від звичайних юристів, які залякають письменників юридичною мовою. Такі проєкти робили Krakow Festiwal Buro та польський Інститут книги разом з експертами, що добре знають книжковий ринок і можуть розказати, що вважати «добрими умовами», «виправданими умовами», «справедливими умовами». Письменникам слід пояснювати, що вони не мають боятися законів про авторське право і мають вчитися їх читати. Освітня вага таких зустрічей – дуже висока!
Авторка: Богдана Неборак