Статті (19)

Татьяна Зольднере: Обличчя українського ринку змінилося, і я сподіваюся, що це назавжди

Ім’я Татьяни Зольднере знайоме практично кожному видавництву, яке працює з перекладною літературою. Маючи досвід у журналістиці та літературному перекладі, з 1998 року Татьяна очолює міжнародне літературне агентство Andrew Nurnberg Association Baltic, що працює з правами у балтійському регіоні, Україні, Грузії та продовжує розширювати географію. Ми поговорили з Татьяною про те, як відбувається формування національних ринків, смакові преференції різних країн, а також про те, з чого почати купівлю чи продаж прав.

— Татьяно, ви працюєте на балтійський департамент Ендрю Нюрнберг, проте вас добре знають поза прибалтійським регіоном, зокрема і в Україні — які країни входять до поля вашого інтересу?

— Ми працюємо з усіма країнами колишнього Радянського Союзу, крім Росії та Молдови (її представляють колеги з Румунії). Як і з Литвою та балтійськими територіями загалом, з Україною ми почали працювати 17 років тому, і лише з українською мовою. Ми починали з кількома назвами, від 5 до 10, не більше.

На той час не було видавництв, які були б зацікавлені купувати літературу для українського перекладу, адже в Україну експортували свої книжки великі російські видавці, тому усі важливі автори були в такий спосіб представлені на українському ринку. Проте у 2014—2015 роках тренди докорінно змінилися через політичну ситуацію, і видавці зробили дуже стратегічний крок у бік української мови на противагу російській

Тепер ми знаємо десь 90% українських видавців, що видають переклади.

— Наскільки змінилась кількість ваших партнерів в Україні до 2014-го і після?

— Звісно, до і після 2014 року — це зовсім різні цифри. Спершу ми почали співпрацювати з одним видавництвом, «Фоліо», за кілька років ми розширили співпрацю до трьох видавців, додавши «Клуб Сімейного Дозвілля» та КМ-Букс. З того часу кількість українських видавців стрімко збільшувалася.

Книжковий ринок  справді більшає.

— Знаю, що в основному ви працюєте з правами на зіркові імена. Чи представляєте ви нові голоси?

— Ми працюємо з багатьма різними авторами, у нас є не лише Ден Браун чи Стефені Маєр, а й дебютанти. Але для видавців завжди буде ризиком видавати дебютанта / дебютантку. Тож ми швидше можемо продати права на книжки більш комерційно успішних авторів. В Україну ми продаємо багато художньої літератури, як-от книжки нобелівської лауреатки Ольги Токарчук, чи, наприклад, Томаса Стернза Еліота.

Читайте також: Алекс Стівенс, United Agents: Треба читати так багато і так різноманітно, як тільки можеш

— Звісно, це менш ризиковано, а під час пандемії ризиків, наскільки мені відомо, старалися уникнути всі.

— Під час пандемії тренди не надто й змінилися. Українські видавці досі зацікавлені в якісному нонфікшні та художній літературі, ексклюзивній художці, написаній жінками й в дитячих книжках. Але через COVID-19 у березні та квітні минулого року видавці призупинилися і чекали, що буде далі — всі були розгублені.

На щастя, для нашого агентства ситуація була не такою трагічною, як, наприклад, для концертної індустрії. Книжки стали чи не останнім засобом розваги в ці скрутні часи. Глобально кажучи, мені здається, книжкові продажі не надто сильно постраждали від пандемії. Звісно, в Україні продажі впали, тому що книжкові крамниці були довго зачинені, набагато довше, ніж у Литві чи Естонії.

Проте після карантину видавці знову стали активними, особливо малі та середні видавництва, й були зацікавлені в усіх новинах. 

— Чи існує якась сезонність у продажах прав в Україну? Наскільки регулюється ваша робота проведенням чи непроведенням ярмарків?

— Зазвичай найбільше прав ми продаємо перед Книжковим Арсеналом, і було дуже сумно, що торік він не відбувся. Книжковий Арсенал точно один із моїх улюблених книжкових ярмарків після Вільнюського книжкового фестивалю. Завжди кажу, що всім потрібно на ньому побувати й відчути справжній дух книжкового фестивалю. Він дуже надихає. Там стільки народу, і нормально рухатися можна лише в перший день, коли відбувається професійна програма, але в наступні дні рухатися стає дуже важко. Приблизно так само відбувається і на Книжковому Арсеналі: багато людей, усі зацікавлені й залучені в книжковий світ. Дуже чекала на нього й цьогоріч.

Звісно ж, ми багато використовуємо ZOOM, маємо онлайн-зустрічі з нашими видавцями, постійно спілкуємося телефоном та поштою, тож наша робота не надто змінилася.

— З чого ви починаєте партнерство?

— Насамперед ми маємо щось на кшталт питальника, за яким ставимо стандартні питання для нових видавців, щоб зрозуміти, наскільки вони активні, які мають наміри та що з перекладів вони вже друкували. Проте ми не продаємо права одразу на 10 книжок видавництвам, з якими ми тільки-но почали працювати: спершу пропонуємо 2–3 назви — маємо подивитись, як вони з ними працюватимуть.

— Ви є дуже відомою агенцією, і ймовірно, не ви шукаєте нових партнерів, а вони приходять до вас? Як це відбувається?

— Світ прав на книжки крихітний, а правовласників  безліч. Всі один одного знають, знають хто є хто. І якщо хтось шукає агентів на нашій території, вони приходять до нас зі списком авторів, яких ми, можливо, будемо просувати на своїй території.

Зазвичай ми дивимось на список авторів і намагаємося зрозуміти, чи можемо допомогти їх продати, бо списки бувають дуже різними. Якщо ми погоджуємо список, можна обговорювати, території, на яких ми можемо їх представляти, адже це може бути, наприклад, лише балтійський регіон, чи балтійський регіон і Україна тощо.

— Чи можете виокремити найбільш важливі для вас регіони?

— Україна і Грузія стали дуже важливими для нас ринками, оскільки купують дуже багато прав. Звісно, часом правовласники мають якісь історичні стосунки з якимись іншими агентами, чи хочуть лишити ці території для себе, не залучаючи агентів. Тож ми обговорюємо умови й отримуємо весь пакет документів, або лише для певних територій. Коли ми отримуємо права, то інформуємо наших видавців з усього книжкового ринку, а також нових клієнтів, які в цьому зацікавлені.

— Ймовірно, не всі пропозиції й не всі видавці є для вас цікавими. З яких накладів ви можете розглянути пропозицію?

— Ми відкриті до всього, але це залежить від того, чи видавці готові заплатити мінімум необхідного авансу. В Естонії, наприклад, дуже маленький ринок, і часом вони друкують 200–300 примірників. Тому ми не ставимо обмежень щодо накладів.

— Що для вас означає поняття «малий ринок»?

— Якщо говорити про ринок малих мов, то насамперед йдеться про кількість примірників і ціну за книжку. Зрозуміло, естонський ринок з накладами до 700 примірників є малим. Я би сказала, що малими ринками можна вважати ті з них, де середні наклади не перевищують 1000—3000 примірників. І він залишиться маленьким, поки на ньому не продаватиметься по 10 тис. примірників з назви.

— Не секрет, що в Україні нині ситуація з накладами не така оптимістична.

— В Україні видають набагато менше примірників, хоча автор часто очікує, що це буде як в Німеччині, чи Польщі, яка за кількістю населення майже дорівнює Україні. Але там набагато більші тиражі й ринок більш прогресивний.

Український книжковий ринок досі маленький, але я особливо сподіваюся на молоде покоління, яке буде обирати не російськомовні, а передусім україномовні книжки. Ми сподіваємося, що український книжковий ринок буде збільшуватись.

— Як би ви схарактеризували роботу з такими ринками? Чи є якісь особливості?

— Зазвичай кожен ринок проходить досить типовий шлях розвитку. Спершу ми завжди випускаємо на ринок «великі імена», тому що видавці з інших країн найчастіше починають саме з них: люди хочуть Дена Брауна, Стівена Кінга. І для них це найбільш логічний початок, бо якщо вони добре «заходять» на інших ринках, то й на їхньому мали б теж добре піти. Така логіка цих рішень.

Проблеми стаються тоді, коли ці автори вже видані, і постає питання, кого ж обирати далі. Найчастіше, після цих комерційно успішних авторів видавці обирають класику художньої літератури — Вільяма Ґолдінґа, Курта Воннеґута, або книжки, які вони пам’ятають ще з радянських часів, і які тоді були дуже популярними.

Потім вони беруть те, що ми називаємо nonfiction backlist — перелік нонфікшн авторів, які були популярні 10–15 років тому, але яких ніколи не перекладали їхньою мовою. Наприклад, Джим Коллінз був популярним у 2000-х, але не був виданий певними місцевими мовами. Те ж можна сказати й про Роберта Чалдіні чи Сета Ґодіна.

Щоб видавати книжки, які в тренді в усьому світі, книжковий ринок має безперервно функціонувати приблизно 5–10 років. До того видавці намагаються видати весь отой бекліст мастхев-тайтлів, які мають всі і які не були видані їхньою рідною мовою.

Читайте також: Річард Чаркін, Mensch Publishing: Німеччина готова дивитися на схід більше, ніж англосакси

— Тобто на кожному ринку все приблизно однаково?

— Звичайно, є певна специфіка для кожного ринку, однак усі обирають приблизно тих самих авторів. Так можна зрозуміти, на якому ринок зараз: чи видають великі імена масової літератури, чи перейшли на нон-фікшн. Потім інтерес видавців перемикається на комерційну художню літературу.

Цікаво спостерігати, наприклад, за грузинським книжковим ринком, не сприймає масліту. Вони зацікавлені в художній літературі, у високоякісному нонфікшні. А от латвійський книжковий ринок має великий відсоток комерційної літератури. Ми страждаємо, бо туди дуже важко продати художню літературу.

Нам дуже легко продати права, наприклад, на Нобелівську лауреатку 2019 року Ольгу Токарчук на всіх ринках, окрім латвійського. Те саме стосується й прав на лауреатів Букерівської премії — вони добре продаються всюди, але майже ніколи не в Латвію.

— Поговорімо про українських авторів. У вашому каталозі їх нема — вам вони нецікаві з точки зору професійної діяльності, ведення бізнесу, чи тому що на цьому етапі у них потрібно багато інвестувати?

— Не буду вживати слово «нецікавий» щодо українських авторів, тому що мова тут швидше про залучення у складну сітку співробітництва. Це не так робота з локальними видавцями, як навпаки робота з правовласниками. 

Ми продаємо лише 10% прав. Це звичайна практика для всіх агентств.

Я знаю дуже успішних естонських авторів, чиї права купують багато іноземних видавців, але вони працювали на це понад 20 років і мають справді добрі зв’язки. Естонці намагаються відправити «на експорт» чи не кожного свого автора. Вони багато працюють з авторами, готують тексти (уривки, синопсиси — авт.) англійською чи німецькою, і це дуже важливо, бо інакше цих авторів ніхто не прочитає. Це важка безперервна робота протягом багатьох років.

— Яку пораду ви могли б дати для авторів і правовласників, які хочуть вийти за межі свого ринку?

— Я би радила дивитися не лише на англійський чи американський книжкові ринки, а на книжкові ринки своїх найближчих сусідів. Буде набагато ефективніше почати з менших ринків, а тоді рухатися до більших. Зрозуміло, що британський ринок завжди буде більш закритим для перекладних авторів, там дуже низьке представлення іноземних авторів. Те саме можна сказати й про американський ринок. А от Німеччина більш відкрита, тут можна побачити більше перекладної літератури.

— Скільки треба мати перекладів, щоб стати видимим для важливих для тебе ринків?

— Якщо ми маємо автора, права на якого були продані у 25 країн — ми точно зможемо його продати. Найчастіше ми стартуємо з 10—15 мов. Спочатку продаємо автора/авторку в балтійські країни, потім в Україну, Грузію, Вірменію, Азербайджан і так далі.

Кількість перекладів на різні мови важить не лише для нашого агентства, але й для видавців, які купують права. Логіка видавців така: якщо 15 видавців з усього світу обрали цю назву, то вони ж, напевне, знають, що роблять. Премії й нагороди також допомагають визначитися видавцям з авторами.

— Чим особливий український книжковий ринок?

Що ми любимо в українському ринку, напевне, це те, що стосується української національної ідентичності. Ви маєте чітке бачення того, чого ви хочете, ви не блукаєте, розглядаючи туди-сюди й дивуючись, а може це взяти, чи це. Ви точно знаєте, що хочете видати. І це нам надзвичайно подобається. Окрім того, видавці уже мають змогу купувати ті тайтли, які важливі у світі прямо зараз. Це велике зростання.

Українські видавці мають чітке бачення того, що вони хочуть видати, як видати, як багато книжок у рік, що саме має бути в книжці. У бізнесовому плані. Коли ми зустрічаємося з українськими видавцями, вони мають власне розуміння того, що таке ринок і що він може їм дати. Я думаю, що український ринок може вирости всього за кілька років, бо видавці мають досить чіткий план.

 

За підтримки British Council в Україні

 

Авторка: Ірина Батуревич