27.09.2021

Засновники «Zeitgeist»: агенція дає більше прозорості та сфокусованості у роботі над книжкою

Zeitgeist — міжнародна літературна агенція, заснована у 2006 році Бенайтоном Олдфілдом та Шерон Ґалант у 2006 році. З офісами у Брюсселі та Сиднеї, агенція працює з понад п’ятдесятьма авторами, чиї тексти перекладаються на десятки мов, стають серіалами, кіноадаптаціями та театральними постановками. Шерон і Бенайтон мають лише двох колег у штаті й переконані, що для сучасної літературної агенції найважливішим є глобальний нетворк. Як вони творять його та як рекомендують українським авторам шукати міжнародних агентів — читайте у нашій розмові.

Шерон, ви роками працювали у книжковій дистрибуції, а Бенайтон — у видавничих компаніях. Як ви вирішили заснувати літературну агенцію?

Шерон: Наша історія трохи незвична. Ми зустрілися у Китаї в 2007 році. Бенайтон був у відрядженні задля встановлення тісніших ринкових зв’язків між Австралією та Китаєм, він працював упродовж багатьох років для Random House у Австралії. Я жила зі своєю сім’єю в Китаї та працювала в англомовній мережі книгарень. Ми зустрілися на вечірці, почали розмовляти, зрозуміли, що маємо схожу пристрасть щодо літератури й схожий погляд на те, що міжнародні видавці публікують не тих китайських авторів. І ми вирішили спробувати moonlighting — це та робота, яку ти робиш після своєї основної роботи. Ми почали з ідеї представлення кількох китайських авторів, щоб показати видавцям: існують інші історії з Китаю, більш локальні. Через декілька місяців Бенайтон повернувся до Австралії, наш з родиною час в Китаї теж завершувався, ми верталися до Брюсселя. На той час ми вже продали декілька книжок і зрозуміли: вау, це працює! Можна зайнятися агентською роботою! Ми досі працюємо з авторами з Азії, а також австралійцями.

На початку я думала, що мати штаб-квартиру в Брюсселі не надто цікаво, але сьогодні вважаю інакше. Я поруч з Лондоном, Парижем, легко потрапляю на різні ярмарки. Бельгія — це не видавнича столиця світу, але це хороша база. Ми вирішили концентруватися на тих територіях, де справді добре продаємо: це Австралія, Велика Британія, Франція та деякі менші країни: регіон нордичних країн та балтійські держави. Ми зрозуміли, що не можемо покрити весь світ: треба добре знати видавців та локальний ринок. Також ми маємо коло 15 субагентів по всьому світові, які представляють наші найменування.

Чому ви вирішили зробити креативну агенцію, а не просто літературну, і охоплювати додаткові сектори креативних індустрій?

Бенайтон: Писання книжок типово не є особливо прибутковою справою, якщо автор не належить до вузького прошарку дуже відомих письменників. Тоді ми вирішили охопити також інші сектори креативних індустрій, у яких можемо продавати права. Це про зрощення тривалості життя написаного, що є доволі складним і важливим процесом для автора. Більшість авторів мусять мати ще якусь роботу, крім письменництва.

Якою є структура Zeitgeist? Адже вас всього троє — як вдається працювати з такою кількістю авторів?

Шерон: Коротка відповідь: ми ніколи не спимо! Ми дійсно багато працюємо.

Бенайтон: Також у мене є асистентка, яка працює неповний робочий день. Думаю, наш підхід полягає у сфокусованості. Ми маємо робити дуже виважені рішення щодо того, у що інвестувати наш час. Ми маємо пам’ятати, що займаємося бізнесом, а не благодійністю.

Шерон: дуже легко відволіктися на малі проєкти й втратити фокус. Ми мусимо бути сфокусованими й вибірковими.

Бенайтон: щоранку я починаю свій день як мінімум десятьма листами (submissions) від письменників. Я дивлюся їх дуже швидко і приймаю рішення, чи просити про рукопис. Моє рішення має бути дуже швидким.

Розкажіть про вашу модель оплати. Скільки отримує агенція Zeitgeist з контракту?

Шерон: Ми отримуємо дохід, коли видавництво підписує контракт на книжку. Перед тим ми підписуємо контракт з автором, у якому з’ясовуємо всі зобов’язання. Відсоток варіюється між 10% і 20% з контракту. Коли ми продаємо текст напряму видавцеві, це зазвичай 15%, коли використовуємо субагента — 20%, бо ми ділимо з ним прибуток, і в дуже рідкісних випадках — це 10%.

Як ви тримаєте фокус на важливих для Zeitgeist проєктах?

Шерон: Ми маємо редакторські наради, коли той, хто повірив у якийсь проєкт, має переконати інших, що проєкт є вартим уваги. Ми віримо, що книговидавництво — це такий собі ланцюг любові, де кожна ланка має переконати наступну. Автор переконує агента, агент — видавця та редактора, видавець — свої відділи маркетингу, продажів, а потім — книгарні, блогерів, інфлуенсерів. Якщо ти не маєш пристрасті у проєкті, він просто загубиться у цьому ланцюгові. На своєму рівні ми вважаємо за потрібне пояснити, чому ми любимо проєкт, який взяли. Нас заохочує те, що ми не отримуємо плати, поки не укладаємо контракту з видавцем. Ми інвестуємо багато годин роботи в кожен проєкт до того, як починаємо заробляти.

Бенайтон: Приблизно два роки минає від моменту, коли ти отримуєш перший мейл від автора і до миті, коли бачиш його книжку на полиці.

Шерон: На початку агенції ми отримували дійсно багато звернень через мейли. Але зараз більшість нових авторів приходять до нас через рекомендації колег. Ми зрозуміли, що звернення через мейли менш якісні — хоча досі їх розглядаємо.

Як виглядає добре звернення (submission) до вашої агенції? На кого ви звертаєте увагу?

Шерон: Простіше сказати, чого ми не хочемо бачити, червоних прапорців є немало.

Бенайтон: Подання має бути дуже простим, непретензійним. Я хочу бачити ясність у письмі. Також нас цікавить щось таке, чого ще не було в літературі в контексті сторітелінгу. Недавно до мене звернулася авторка роману-мемуарів на музичну тему. У музичній індустрії є дуже багато таких мемуарів, написаних чоловіками, тому факт того, що текст написала жінка, вже торкнув мене.

Шерон: Подання має бути свіжим. Дуже часто до нас пишуть люди, які видавалися, показують нам величезну попередню історію своїх колишніх проєктів, яка може бути вражаючою. Але якщо запропонований проєкт — не актуальний, не свіжий, ми не можемо його брати. Я не про те, що автор має бути молодим, а рукопис — дебютним.

Бенайтон: Автор має мати реалістичні очікування від свого проєкту — розуміти, як працює книжка на ринку.

Шерон: Так, автор не мусить усвідомлювати цього сам, але якщо він не годиться з нашими поясненнями процесів — для мене це червоний прапорець.

Бенайтон: Наш ринок в Австралії досить малий, це лишень 25 мільйонів людей. Я завжди думаю про літературу, яка зможе подорожувати на інші ринки — і стараюся обирати саме таку. Найважливішою є історія, ми шукаємо тексти від людей з різними обставинами й життєвими ситуаціями.

Ви говорите про певну актуальність літератури — той самий Zeitgeist, що є у вашій назві.

Шерон: Наша назва — це німецьке слово з гегелівської філософії. Дослівно воно означає «дух часу». Для нас це щось сучасне, щоденне, актуальне.

Зрозуміло, що сфокусованість дозволяє робити з літературної агенції бізнес. А як ця риса відображається на ваших авторах, їхніх текстах?

Бенайтон: Коли видавець отримує права на переклади тексту, це не неодмінно є корисним для автора. Ніколи до кінця не зрозуміло, як текст насправді промотується, з ким ведуться перемовини.

Видавець може мати сотні найменувань у портфелі, натомість наша агенція активно працює одночасно приблизно з десятьма книжками.

Шерон: Ми працюємо з Гаською Шиян, тому я розумію український контекст. більшість українських авторів віддають права видавцеві, а видавець натомість їздить на ярмарки і продає права. Він може це робити або ні. Але якщо український автор віддасть українському видавцеві лише права на публікацію і матиме міжнародного агента, тоді агент працюватиме. Ми мусимо це робити, бо ми не отримуємо грошей, якщо продаж не відбувається.

Але не так багато українських авторів мають літературних агентів за кордоном, адже питання в тому, як їх знайти й переконати співпрацювати.

Шерон: Це проблема профайлу автора. Скажімо, у Франції ситуація подібна. Усе починається з навчання авторів того, що їм дозволено залишати права собі. Друге — це важелі впливу. Як багато впливу ти маєш для того, щоб обговорити контракт? Якщо це друга чи третя книжка, а попередні продавалися добре — є всі підстави залишати більше прав собі. Я б радила українським авторам шукати агента до того, як вони звернуться до українського видавця.

Читайте також: Річард Чаркін, Mensch Publishing: Німеччина готова дивитися на схід більше, ніж англосакси

Так, проте цей варіант виглядає для мене неймовірно складним для України — є мовні бар’єри, крім вміння себе спрезентувати.

Шерон: Так, це правда, з Україною є особлива проблема: не так багато людей читають українською, тому складно знайти агента, що володіє цією мовою. Простіше знайти польськомовного чи російськомовного агента… Але наведу вам приклад Гаськи: у випадку з романом «За спиною» я спершу представляла видавництво «Фабула», бо вони володіли правами на переклад. Ми бачимо великий потенціал Гаськи й вирішили представляти її наступний роман також, який вона лишень розпочала писати. Але ми вже тримаємо руку на пульсі. Чому ми повірили? Бо прочитали великий фрагмент попереднього роману, перекладений французькою, знаємо стиль. Так само ми працювали з китайськими авторами.

Бенайтон: Дуже корисно, коли є якісний англомовний синопсис, переклад одного розділу та скорочені описи усіх наступних. Це дає огляд книжки.

Шерон: Так, на початку нікому не потрібен цілий переклад, важливими є фрагменти. У багатьох країнах інституції аналогічні Українському інститутові книги видають гранти на переклади фрагментів. Це було б дуже корисно і для української літератури.

Чи можете дати поради для дебютантів: як вдало представити себе агентові, з яким мрієш співпрацювати?

Шерон: Скажімо, ми працюємо з авторкою історичної прози Анабел Еббс. Її книжки уже продані в 16 країн, одна з них буде адаптована як телесеріал. Авторка звернулася до нас 7 років тому і надіслала синопсис та рукопис. Він нам сподобався і ми почали працювати. Але що найважливіше — її мейл і пакет документів були зрозумілими. Вона не бомбардувала нас десятками листів і розуміла, що агенти потребують часу Тоді я пообіцяла, що ми відповімо десь за 4 тижні, і так ми й почали співпрацю. Надсилайте єдиний пакет документів — і будьте терплячими.

Бенайтон: Книговидавництво — це дуже повільна індустрія. Ніхто з нас не отримує доходу, поки рукопис не починає продаватися. Тому дуже важливо зберігати хороший тон і вихованість, не бути агресивними. Потрібно розуміти, що агент і автор формують стосунки, команду. А для цього важлива повага. Агент не працю на автора, автор та агент працюють разом.

Шерон: Ми також цінуємо відкритість і чесність. Нормально, якщо автор намагається скласти стосунки з різними агенціями, але якщо ми про це питаємо — скажіть нам.

Бенайтон: Також не варто використовувати ілюстрації, смішні шрифти та дивний дизайн, невичитаний на помилки текст. Ваше подання до агента має бути про літературу.

Розкажіть про нетворк стейкхолдерів: субагенти, букскаути, інфлюенсери й всі більш звичні гравці видавничого ринку, з якими ви взаємодієте. Чому важливо працювати з ними всіма?

Бенайтон: Думаю, це єдиний варіант почуватися впевненим як агент. Коли книжка уже нарешті публікується, попереду залишається ще так багато роботи для того, щоб зробити її успішною.

Шерон: А ще важливо те, що видавці дивляться на інші країни. Якщо тобі вдалося продати книжку у дві країни, то у третій можуть подумати: «О, цікаво, треба перекласти».

Це така позитивна снігова куля, яка котиться. У роботі з кожною книжкою настає переломний момент. Наприклад, ми працюємо з книжкою «Lost Flowers of Alice Hart» Холлі Рінґленд, яка стане серіалом на Amazon і продана вже в 31 країну. Вона дебютувала в Австралії, Бенайтон запропонував цю книжку HarperCollins, але потім усе закрутилося.

Чи всі ваші книжки мають міжнародну історію? Які книжки перекладаються найкраще?

Шерон: Треба бути чесними, деякі продаються лише в одній країні, але мають там успіх. Проте понад 50% наших книжок мають цю міжнародну історію. У середньому це 8-9 перекладів кожного найменування.

Бенайтон: Світ більш відкритий до перекладів художньої літератури, ніж нонфікшну. У кожній країні є свої фахівці у певній сфері нонфікшну, ви матимете свого фахівця з батьківства в Україні, а ми свого — в Австралії. Та навіть якщо ми візьмемо книжки про капіталізм чи війну — тут теж є національні експерти, занурені у контексти. Переважно нонфікшн не перекладається так добре, як художні тексти, за винятком дійсно дуже відомих імен.

Читайте також: Петр Мінарік: закордонні публікації для видавця – не заробіток, а радість та імідж

Які тренди в агентській роботі ви бачите сьогодні?

Бенайтон: Ми відчуваємо себе важливими у контексті захисту авторів. Це наша щоденна робота. Я вважаю книговидавництво досить чесним бізнесом, але все ж автор повинен розуміти, що без агента його угода з видавцем не буде такою взаємовигідною, якою могла б. Видавці можуть не любити агентів, бо їхня участь зрощує ціну контракту, але треба пам’ятати, що це багатомільярдна індустрія, особливо в англомовному світі. Коли я говорю про взаємну вигоду, маю на увазі не тільки гроші, а й маркетинг та публічність, які отримає книжка після публікації.

Шерон: Ми відбираємо авторів, як фільтр, редагуємо твір. Коли надсилаємо потенційному видавцеві рукопис, то також готуємо презентацію автора і тексту, яка дозволить скласти враження про потенціал роботи, ці матеріали можуть бути використані відділом маркетингу.

Бенайтон: Насправді багато видавців цінують агентів, бо ми можемо пояснити чимало речей авторам. Великі видавці можуть просто не мати часу на це.

Шерон: Наприклад, часто видавці повинні затверджувати обкладинку, натомість авторам обкладинка не подобається! Ми як агенти пояснюємо, що видавці знають свій ринок, роблять певну обкладинку, щоби зростити продажі книжки і так далі. Ми знаємо наших авторів і маємо час на спілкування з ними.