Статті (19)

Річард Чаркін, Mensch Publishing: Німеччина готова дивитися на схід більше, ніж англосакси

Річард Чаркін (Richard Charkin) — один із найвідоміших сучасних менеджерів у видавничому бізнесі з більш ніж п’ятдесятирічним досвідом, президент Міжнародної асоціації видавців (2015–2021). Чаркін працював з Oxford University Press, Macmillan Publishing, Bloomsbury Publishing та іншими; викладає курси з книговидання в University College London, City University of London, University of the Arts London. У 2018 Річард Чаркін заснував Mensch Publishing, де веде бізнес з урахуванням того, що хотів би змінити у книговиданні. Ми поговорили з Річардом про те, як інститут літературних агентів змінився з 1970-их до сьогодні і як він працює з агентами у Mensch.

— Якою є динаміка роботи та впливу літературних агентів на внутрішньому ринку Великої Британії від 1970-х до сьогодні? 

— Як британський видавець літератури мушу наголосити, що британського внутрішнього ринку не існує. Є світовий англомовний ринок. Ми стикаємося з тою проблемою, що люди у сфері досі цього не усвідомили. Навіть якщо ми кажемо: «Наші продажі на англомовному ринку є такими-то і такими-то», — треба брати до уваги, що близько 30% з цих продажів — це експорт. Ми насправді не знаємо, чим насправді є внутрішній британський книжковий ринок. Водночас це не має значення — йдеться про англійську мову.

— Якими були літературні агенти на початку вашої кар’єри?

— Літературні агенти зазвичай були соло-гравцями. Це переважно були білі чоловіки, представники середнього класу з університетською освітою. Вони самостійно вели свій бізнес: секретар чи асистент поруч, не більше. Мета агентів — супроводжувати усе те, що завершується підписом письменника. Робота агента полягала в тому, щоб впевнитися, що їхній автор співпрацює з професійним видавцем та підписує справедливий контракт. Комунікує найкращі умови, оскільки права за договором перейдуть до видавця. Після цього саме видавець нестиме відповідальність за продаж прав на переклад, американських прав і так далі. Так це працювало 50 років тому

— Якою є ситуація сьогодні?

— Нині ми бачимо консолідацію літературних агентів. Ви згадували, що в межах проєкту спілкувалися з United Agents. Це бізнес, який об’єднує найманих працівників – агентів, але також маркетологів, фінансистів. За цим слідує певна анонімізація людей. Це велика зміна. 

Інша зміна: сьогодні агенти розпоряджаються більшим обсягом прав. Тепер видавець типово отримує права на територію Великої Британії та частково Британської Співдружності. Не отримує прав на переклад та на дистрибуцію в Канаді й США. Часто агент зберігає аудіоправа та права на серіальні адаптації. Так агенти стають впливовішими, натомість видавці втрачають свої позиції. Першим форпостом письменника є агент, а не британський видавець.

Читайте також: Експорт з української: як працює економіка мови у напрямках великих ринків

— Коли ми говоримо про вплив, який отримує агент, ви маєте на увазі передовсім питання бізнесу, а не літературної якості тексту?

— Так, хоча мушу сказати, що бізнес та література ідуть пліч-о-пліч. Якщо головним контактом автора є агент, а не видавець, розуміємо, що розмови про редагування та будь-яке літературне покращення твору стосуються тепер агента. З огляду на те, що я сказав про права, автор мусив би працювати окремо з британським, австралійським, канадським редакторами… Розподіл сил змінився, і я не певен, чи всі британські та американські видавництва розуміють це до кінця.  

— Які наслідки такої зміни ви бачите на сучасному книговидавничому ринку?

— Є один визначальний наслідок, з яким, до речі, можуть не погодитися агенти. Якщо видавництво отримує менший обсяг прав, то це перекладає значну частину відповідальності на автора

Натомість я професійно зростав з думкою, що видавець та редактор відповідальні за все у контексті добробуту автора та читацтва. Зміну в цьому контексті я вважаю негативним явищем.

— Як ця зміна розподілу сил впливає на літературну якість текстів? Пригадую фільм Геній (2016) про Томаса Вулфа та його редактора Макса Перкінса, який мав значний вплив на важливих авторів ХХ ст., працював з їхніми текстами. Чи сьогодні щось таке можливе?

— Літературний агент, а не видавець, робить першу оцінку тексту. 

Я бачу проблему не так у цьому, як у розпорошенні прав, хочу пояснити це вам на прикладі. Дванадцять років я працював у Bloomsbury з головною редакторкою Александрою Прінґл (Alexandra Pringle), однією з найсильніших літературних редакторок Лондона. Вона працює з авторами першого ряду — і ці автори, не залежно від ситуації на ринку, передовсім підуть до Прінґл, щоб отримати коментар щодо свого тексту. Позитив та перевага – за Bloomsbury, видавцем, який врешті опублікує цей текст. Саме тут зараз існує напруга. Александра редагувала Донну Тарт, але потім був також американський редактор – це непросто, коли з текстом окремо працюють двоє редакторів.

Читайте також: Змагання велетнів: книговидання англійською

— Ми почали нашу розмову з ідеї деперсоналізації в книжковій сфері, але все ж доходимо до ваги особистостей. Я поверну вас до певної схематичності та попрошу: зобразіть, яким має бути ідеальний літературний агент сьогодні, щоб стати брендом та особистістю, якому довіряють?

— Найважливіше для літературного агента — розуміти, як працює автор. Усвідомлювати авторову незахищеність. Літературний агент має діяти на користь автора, а не на власну. Це ще один наслідок корпоратизації літературних агенцій, вони мусять думати про збереження компанії. Агент повинен думати про довіру і про бізнес одночасно, щоб бути ефективним.

— Що ви маєте на увазі під роботою для себе, а не для автора?

— Якось я працював з великим та відомим автором, чий агент просив про аванс $2 000 000. Авторові на той момент було 90 років. Я звернувся до агента прямо і сказав, що автор може скоро померти. Якби так і сталося, то податок на «death issues» становив би майже 40% від суми. Якби ж ми погодилися на нижчий авансовий гонорар та на вищі роялті, то податки були би нижчі, а спадкоємці отримували б дохід із продажів. На що агент сказав мені: «Так, це правда. Але я хочу отримати свої 15% зараз».

— Як зрозуміти, що ринкові потрібні місцеві (primary) агенти?

— Якби я як видавець працював в Україні, то не бачив би переваг від  літературного агента. Проте я бачив би свою відповідальність в тому, щоб мій департамент прав мав такі ефективні та міцні зв’язки з міжнародними агентами, наскільки можливо. Поза англомовним світом більшість ринків менш залежні від літературних агентів, ніж Велика Британія. Це можна застосувати до Нідерландів, Японії, не тільки до України. Видавці там не пройшли описаного мною шляху втрати контролю, влади та прав щодо агентів, вони залишилися найважливішою складовою книговидавничого ланцюга. І це правильно! Я б не заохочував жодних змін.

— Це близька історія до українського досвіду — наші видавці все більше інвестують у свої міжнародні департаменти, відвідують книжкові ярмарки та готують каталоги прав.

— На мою думку, це ідеальна конфігурація. На жаль, вона складно здійсненна для малих видавництв. Хочу сказати ще одну річ: увірватися на англомовний книжковий ринок просто неймовірно важко та іноді навіть марнотратно. Співвідношення зусиль та результату є досить неефективним. Вважається, що постійно існує один мільйон оригінально англомовних рукописів, які шукають свого видавця. Автор може безкоштовно одночасно надіслати цей рукопис у сотню видавництв.

— Пригадую, що у США рівень перекладної літератури ніколи не перевищував 3 %, у Великій Британії тільки у 2018 наблизився до 6 %.

— Навіть цей відсоток — це, згрубша кажучи, п’ять популярних авторів, які по-справжньому продаються. У цьому є частка англосаксонського шовінізму: ми вагаємося, чи щось варте нашої уваги може прийти з інших мов.  

— Українські письменники присутні на німецькомовному ринку, що створює бренд літератури там, тож новим авторам, перекладеним німецькою, простіше бути проасоційованими з їхніми попередниками. Проте є стереотип, що потрапляння на англомовний ринок дасть більшу перевагу.

— Це так. Німеччина готова дивитися на схід більше, ніж англосакси. Але теж зрозумійте: німецькомовний ринок менший. Англомовна книжка може бути прочитана в Японії, Китаї, скандинавських країнах. Німецькомовних читачів по світу все ж менше. 

— Трохи більше як рік тому ви розпочали власний видавничий проєкт. Якою є ваша ідея співпраці з авторами та роботи невеликого видавництва на сучасному ринку?

— Я заснував Mensch, щоб перевірити, чи деякі речі можна робити інакше. Я майже 50 років у цьому бізнесі, і дещо мене дійсно дратувало. У Mensch я хочу, щоб автор звертався не до найманого працівника видавництва, а до власника – людини, яка вкладає гроші в цю справу. Також у мене немає відділів: питання щодо фінансів, маркетингу, продажів, публікації надходять прямо до мене. Контракти Mensch завжди охоплюють всі права, всі мови та всі способи використання. Мені дуже не подобалися системи виплат на англомовному ринку: часто видавець платить аванс в рахунок роялті, а потім не може продати досить примірників навіть для покриття авансу. Такий ризик є в природі бізнесу та підприємництва, але саме він не дозволяє видавцеві підняти рівень роялті для всіх. Я не виплачую авансів нікому, що не подобається агентам, але подобається авторам. Адже саме завдяки цьому я можу платити 25% роялті.

Ще одна відмінність Mensch: я виплачую роялті щоквартально, тобто, автор дуже швидко розуміє, як продається його книжка, та отримує дохід. 

— Чи віддаєте ви щось на аутсорс?

— Коректуру, друк, дизайн, піар та дистрибуцію. Я стараюся постійно працювати з одними й тими ж підрядниками. 

— На скільки років ви отримуєте права в автора?

— На весь термін дії авторського права (життя автора + 70 років після смерті – авт.) Це неймовірно важливо для англомовного книжкового ринку.

Погляньте на Bloomsbury, вага цього видавництва частково вимірюється тим, що саме вони публікують Дж.К. Ролінґ. Тобто, коло 100 років Bloomsbury робитиме це ексклюзивно. 

— Якими є стосунки автора та видавця у Mensch?

— Останнє слово завжди за автором. Ціна, обкладинка, формат — це авторова книжка, а не моя. Я можу лише спробувати переконати.

Читайте також: Алекс Стівенс, United Agents: Треба читати так багато і так різноманітно, як тільки можеш

 

За підтримки British Council в Україні

 

Авторка: Богдана Неборак