30.08.2021

Урпу Стрельман: На багатьох ринках агенти не продають книжки, які довші за 300 сторінок

Урпу Стрельман — СЕО літературної агенції Helsinki Literary Agency у Фінляндії. Особливість агенції у тому, що її засновники — три великі фінські видавництва, які вирішили об’єднати зусилля задля промоції своїх авторів за кордоном. Чому така співпраця виправдана й ефективна, а конкуренція на внутрішньому ринкові не означає конкуренції на міжнародному? Про усі інсайди фінського видавничого ринку читайте у нашій розмові.

— Як з’явилася Helsinki Literary Agency?

— Helsinki Literary Agency почала свою роботу на початку 2017 року. Нам уже майже чотири роки. Її заснували три незалежні фінські видавництва: два дуже популярні й одне — менше, але яке видає титулованих фінських авторів. Улітку 2019 приєдналося ще одне невелике видавництво, що стало також одним зі співвласників агенції. Зараз наші справи йдуть добре. Цьогоріч у нас рекордний рік щодо продажу прав.

— Як ви стали літературною агенткою?

— Я почала працювати у книговиданні як редакторка у 2005 році. В університеті вивчала літературу та політологію, завжди хотіла працювати у книговиданні, бо мені подобалася редакторська робота. Врешті я пропрацювала у сфері 11 років, стала головною редакторкою, випусковою. Це робота, якою я дійсно насолоджувалася. Проте коли видавництва вирішили заснувати літературну агенцію, саме мене запросили її очолити і розбудувати. Це був непростий вибір, бо я була задоволена своєю роботою, це було питання ідентичності. Проте я зрозуміла, що 11 років пропрацювала в одному видавництві, тож певна зміна роботи стане випробуванням та нагодою, мене спокусила ідея того, що на той час у Фінляндії діяла лише одна незалежна агенція. Я відчувала, що потраплю у сферу, яку зможу по-справжньому зрощувати. Також я розуміла, що як агентка бачитиму редакційні процеси усередині різних видавництв, а не тільки одного. Я переважно працювала з перекладною художньою літературою, а в агенції отримала можливість працювати з фінською художньою літературою. Я зрозуміла, що зможу багато довідатися. Але головним мотивом було те, що я бачила літагентство як сферу, якій бракує професійної уваги.

— Чи не обмежує вас те, що агенція є у власності видавництв?

— Ні, така модель у нашому випадкові працює. Я бачу великий позитив у тому, що отримую багато інформації про видавничі плани заздалегідь, бачу рукописи на етапі редагування і можу пропонувати коментарі. Ідея видавництв полягала в тому, що кожне з них самостійно займалося продажем прав за кордон.

Фінляндія — це Фінляндія, у нас 5 мільйонів мешканців, отже, 5 мільйонів потенційних читачів. У видавництвах переважно правами займалися на додачу до якоїсь іншої роботи, це було недостатньо ефективно.

— Ви працюєте з усіма авторами цих видавництв?

— Ми не представляємо усіх їхніх авторів, а лише тих, чий потенціал для закордону найвищий. І все ж перелік авторів і найменувань стрімко зріс за ці роки! Ми працюємо з понад 120 авторами. Також ми окремо вибудовуємо портфель дитячої літератури.

— 120 авторів — скільки це книжок?

— Це до 500 книжок. Ми працюємо з письменниками та з ілюстраторами.

— Навіщо видавництва вирішили створити літературну агенцію?

— Мета нашої агенції — працювати на користь авторів так якісно, як тільки можливо, і допомагати нашій літературі долати кордони. За останні кілька років у нас виріс ринок аудіокнижок, проте наш ринок уже досягнув своїх меж зросту у стосунку продажу книжок. Для нас майбутнє полягає у нових медіа та продажеві прав за кордон.

— Ви займаєтеся primary agenting чи тільки закордонними продажами?

— У Фінляндії насправді немає літературних агентів, які працюють на внутрішньому ринкові. Насправді в нордичних країнах не розвинений ринок primary агентів, адже самі ринки є дуже невеликими — агентові буде складно заробити. Такі агенти мають мати значний бекґраунд як редактори, щоб працювати з текстами і розуміти ринок та літературу, це експерти. Можливо, у майбутньому це зміниться, але поки я не бачу передумов у Фінляндії для того, щоб між фінським автором та фінським видавництвом з’явився літературний агент.

— Скільки людей працює у вашій агенції?

— Двоє осіб працюють повний робочий день і двоє мають часткову зайнятість. Зараз ми також маємо стажиста і насправді це нас дуже підтримує, бо наш портфель видань уже завеликий для чотирьох людей.

— Ви не просто займаєтеся бізнесом, але робите багато промоційних матеріалів: наприклад, англомовний подкаст про фінську літературу. Навіщо?

— Наша ідея в тому, щоб промотувати фінську літературу. Останні 10 років ми у Фінляндії працюємо з цим активно. Мені цікаво зрощувати ознайомленість з фінською літературою за межами моєї країни.

За книжками стоять історії про Фінляндію, на мою думку, це визначально важливо. Також у Фінляндії працює Finnish Literature Exchange (FILI), організація, яка підтримує переклади іноземними мовами та надає гранти іноземним видавцям. Для нашої роботи це велика підтримка. Також ми завжди дивимося на те, що відбувається в інших нордичних країнах: Швеція стоїть на першому місці серед продажів прав за кордон! Але вони активно роблять це значно довше за нас. Ми дивимося на норвегів, бо кількісно цей ринок можна порівнювати з фінським, і вони теж досить успішні у продажі прав.

Читайте також: Річард Чаркін, Mensch Publishing: Німеччина готова дивитися на схід більше, ніж англосакси

— Чи допомагають успіхи сусідів і тренди, які асоціюють з нордичними країнами, промотувати фінську літературу?

— Звісно, між нордичними країнами є багато подібного — це хороша група для того, щоб до неї належати. Але є й відмінності, з яких найбільша — це мова. Фінською читають менше, ніж, скажімо, шведською. Більше німецьких видавців знають шведську, скажімо — і це полегшує шлях перекладу. Культура Фінляндії дещо інша, ніж в інших нордичних країн, у нас є східні впливи — у нас найдовший спільний кордон з Росією серед усіх держав-членів Європейського Союзу. Цей кордон впливає на нас століттями. Ми маємо значний досвід із радянським світом. Це та риса, яку ми якраз не ділимо з нордичними країнами.

Пригадую рік, коли ми заснували агенцію, тоді страшенно популярною була данська книжка про данський стиль життя «Хюґе», після неї з’явилася шведська «Лаґом», ну а ми мали «Kalsarikännit», що означає «пити удома на самоті, сидячи у спідній білизні». Коли я продавала цю книжку у Франкфурті, це був хороший старт для агенції. Книжка була іронічна й дотепна, я мала в руках текст, який описував щось про Фінляндію. Це трохи темний та саркастичний гумор, у цій ідеї є певна колючість, яка, на мою думку, вирізняє Фінляндію. І це сила, яка визначає ідентичність.

— А як з популярністю нордичного нуару — чи впливала вона на вашу роботу?

— Ми опинилися трохи позаду тренду нордичного нуару, феномен успіху якого переважно належить шведам. У нашої агенції є декілька історій успіху з кримінальними романами, що підпадають під цей жанр, та це не зовсім наша історія. Щодо тренду, то думаю, що він уже трохи відходить з усіма цими детективними історіями кривавих убивств, а ми рухаємося до трохи більш затишних текстів. Такі тренди бувають корисними, але врешті ти мусиш мати просто хорошу літературу, щоб нею зацікавити.

— Пригадую, як Норвегія була країною-почесним гостем у Франкфурті і будувала комунікацію на тому, що Норвегія — це не лише ліси, а й велика культура. Останні декілька років NORLA видає гранти на підтримку сотень книжок щороку. Як статус почесного гостя вплинув на фінський ринок та ваші інститути?

— О, приготування були величезні, та зараз я думаю, що чимало видавців тоді все ж мали сумніви, що фінська література може когось зацікавити за кордоном. У 2014, а також рік до та опісля, дійсно багато прав було придбано, а фінських книжок — перекладено.

Тоді ж активізувалися й автори.

— Якими є головні виклики у роботі з промоції фінської літератури за кордоном?

— Переклади для промоції та каталогів — це таки велика інвестиція для видавців, у цьому є проблема. 20 сторінок перекладу з фінської на англійську — це досить дорого. Також велика інвестиція для видавця — мати окрему людину, яка займатиметься лише міжнародним продажем прав. Це дуже довготривалі інвестиції, адже ти продаєш права, потім чекаєш перекладу і публікації, спостерігаєш за рухом книжки. Результат стає видимим через 5-10 років.

Водночас у багатьох малих країнах уже неможливо збільшити внутрішній ринок, але можна зрощувати міжнародні продажі. До речі, загальна тенденція на фінському ринку — це неухильне зниження продажів останні 15 років. Ми маємо соцмережі та Netflix… у 80-ті, коли я росла, було пару телеканалів, мовлення яких припинялося десь о 10 вечора. Якщо ти не лягав спати, то читав книжки. Але зараз все по-іншому. Щоб книжка залишалася важливою і видимою, в це потрібно інвестувати.

Читайте також: Петр Мінарік: закордонні публікації для видавця – не заробіток, а радість та імідж

— Чи кожен ринок потребує літагентів?

— Я міркую про Естонію, близьку до нас країну. Там немає літагентів, але є державна інституція, яка бере участь у ярмарках і промотує естонську літературу. У Фінляндії ми теж бачимо великий вплив програм FILI.

— Чим відрізняється робота літагентів та державних профільних інституцій за кордоном?

— Для того, щоб твоя література була видима за кордоном, ти мусиш мати або департаменти з міжнародних прав у межах видавництва, або незалежних агентів. Державні інституції мають працювати, забезпечуючи рівність представлення.

Видавці також обирають «топових» авторів і найважливіші книжки сезону. Національні організації не можуть дозволити собі цього. Це важливо ще й тому, що агенція, на відміну від державної інституції, має заробляти гроші. Як і видавництва, ми робимо багато з ідейних міркувань, але також думаємо категоріями бізнесу. Ми мусимо продавати і робити це вдало.

— Якою є роль літагентів на сучасному ринку?

— Агентам потрібно могти обговорювати тексти з видавцями та редакторами на якомога раніших стадіях, щоб могти його покращити. Це особливо добре і чітко працює у нон-фікшні. Іноді тему можна поширити чи змістити кут зору та зробити таким чином універсально цікавою. Якщо з текстом працюють лише автор і редактор, вона може вийти надто «фінською», а отже неможливою для перекладу. Безумовно, книжка має працювати на домашньому ринку, та іноді це історія про втрачений потенціал. З художньою літературою це частково теж працює, ось скажімо найпростіше: обсяг книжки. На багатьох ринках агенти просто не продають книжок, які довші за 300 сторінок. Це не сприймається у Фінляндії авторами та видавництвами, хоча мотивація дуже проста: переклад довшої книжки — дорожчий. Автори можуть не брати це до уваги, та мені здається, їм корисно знати про ті практичні деталі, які можуть позитивно вплинути на результати їхнього письма.

За підтримки British Council в Україні