Експорт з української: як працює економіка мови у напрямках великих ринків?

Україна — не єдина країна, на ринку якої функціонує більше однієї мови. Проте це одна з небагатьох країн, що не просто не регулювала, а роками ставила державну мову у становище, що унеможливлювало здорову конкуренцію з російською як «мовою нацменшин». Насамперед, нездорова конкуренція існувала на видавничому ринку: відкритий до 2017 року ринок для російських видавництв фактично позбавляв видавців перекладати світові бестселери українською, адже всі новинки були доступні в російських поставках — навіщо ж ризикувати, видаючи українською? Сьогодні ситуація змінилася, проте формування українського мовного ринку залишається досить болючим питанням для креативної економіки України.

З нагоди старту проекту ЄБРР «Література на експорт», спільно з Українським інститутом книги, ми вирішили з’ясувати: що таке мовна економіка, чи може український контент існувати як експортна категорія, а також — як функціонують мовні ринки країн, де у найближчому майбутньому так хочеться побачити більше перекладів українських авторів. Ще більш актуальним це стає у перші дні старту програми підтримки перекладів «Translate Ukraine».

 

Мова: яка різниця?

Останні дослідження (2018) зафіксували зростання популярності української мови серед читачів, порівняно з 2013-м роком. «З 2014 року президент Росії Владімір Путін випадково став великим промоутером літератури українською мовою, — влучно пише кореспондентка Пілар Бонет у газеті El Pais. Саме з часу анексії Криму та війни на Сході рейтинг всього російського в Україні суттєво впав, а з 2017 року офіційна заборона на «ввезення книжок антиукраїнського змісту», суттєво обмежила російський експорт загалом. Ця законодавча ініціатива, варто підкреслити, була де-юре спрямована на захист інформаційного простору, проте також зіграла на користь комерціалізації україномовного ринку.

Проте за останній рік ситуація кардинально змінилася: дехто з видавців повертається до видання книжок російською мовою, книготорговці повертаються до російських книжок, що суттєво посунули книжки українських видавців у продажах, російські видавництва відкривають свої філії на території України (що не заборонено українським законодавством). Чим це загрожує?

По-перше, українські видавці як одні з головних медіумів у царині культури втратять свої позиції і скоротять свої прибутки. По-друге, запит на спеціалістів, що працюють з українською мовою, скоротиться в рази. Після дефіциту україномовних редакторів, перекладачів та навіть авторів, яких, був час, переманювали конкуренти — це розчарування. По-третє, без достатньої кількості якісної та актуальної літератури українською мовою рівень читацької грамотності, визначеної на тестуванні PISA по Україні і так нижчим, ніж середній показник по країнах ОЕСР, впаде до показників, з якими ми ризикуємо ще більше віддалитися від «європейської освіти». По-четверте, Україна, яка доклала титанічних зусиль, щоб стати цікавою за кордоном, втратить інтерес закордонних правовласників, що й надалі вестимуть бізнес з Росією, яка продовжить продавати російськомовні видання в Україні.

Усе це — означатиме втрату українського мовного ринку. Але чи настільки він важливий?

 

Економіка мови: чи здатна мова конвертуватися у прибутки?

Економіка мови (Economics of language) – порівняно нова сфера економіки, що об’єднує різні дисципліни та вивчає вплив мови на економіку в контексті створення середовища для бізнесу, мови як активу та мови як конкурентної переваги чи, у деяких випадках, торговельного бар’єру. Економіка мови лежить в основі формування мовної політики, зокрема досліджуючи і мовні ринки (language trade markets).

Якщо розглядати українську мову в контексті великих та малих мов (major and minor languages), українська мова безвідносно до сусідства з російським мовним ринком є малою мовою за світовими стандартами, займаючи 44 сходинку в ТОП-100 світових мов (носіїв мови – 33 млн, що випереджає зокрема румунську, чеську, грецьку та шведську мови). Як вивчена українська мова функціонує всередині країни (L2), проте фактично не живе поза її межами, що загалом є типовим для локальних мов.

За різними джерелами, англійська мова є офіційною мовою в 55 країнах. Другою за поширеністю є французька, визнана на державному рівні у 29 країнах, арабська – у 26 країнах, іспанська – у 21, португальська – у 10 та німецька у 6 країнах. Проте такий розподіл визначає лише поширеність серед держав, і аж ніяк не за кількістю мовців, де перші сходинки посідають англійська, китайська (мандаринська), хінді, іспанська та французька мови. Недалеко відірвалася і російська, що входить у 10 найпоширеніших мов світу.

Зонування мовних ринків не закріплене у міжнародних угодах та регулюється на загальних засадах лише Всесвітньою конвенцією про авторське право (Universal Copyright Convention, UCC), Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів (Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works).

Правове регулювання у кожній із країн залежить від національного законодавства. У розвинених країнах, де нема загрози національним інтересам, де існують потужні професійні асоціації, а основні групи населення не зазнають дискримінацій – прийнятна практика домовленостей між асоціаціями щодо розподілу зон впливу, що часто продиктований ринком. Натомість у країнах, де існує серйозніший мовний конфлікт, регулювання відбувається на рівні законодавства: Франція уславилась своєю політикою мовного протекціонізму в регіонах, де французька існує у статусі другої державної або перебуває у конкуренції з англійською, Іспанія та Швейцарія балансують між чотирма мовними ринками, у Канаді на засадах рівності співіснують дві мови, «менша» з яких захищається і підтримується.

Проте не всім країнам вдається вберегти свій мовний ринок. Країни-сусіди Російської Федерації практично всі стали її ринками збуту, втративши свій мовний ринок. Серед небагатьох бореться Казахстан — бодай за мовну рівність, підтримуючи національну мову через книговидавництво та медіа, Білорусь бореться за свій мовний ринок лише в особі «опозиційних видавців», що беруть на себе ризики друкуватися білоруською мікронакладами. Проте конкурувати з російськими видавництвами дуже склдано: мільйонні наклади дозволяють знизити ціну на видання, що ввозяться у Білорусь фактично безперешкодно, тож лімітовані наклади білоруською за вищу ціну складно реалізувати. Позиції видавців, що існують у вузькому мовному просторі, безумовно слабкі: як на внутрішньому ринку, так і у статусі міжнародних партнерів.

 

Хто не купує — той не продає

Зупинімося на закордонній співпраці детальніше. Продаж прав за кордон – не надто великі прибутки для українських видавців. Чому ж вони це роблять і чому це важливо?

«Продажі за кордон – це можливість втримати топових авторів для видавництва, — зазначає власник одного з українських видавництв. — Автори хочуть бути відомими, і вони будуть працювати з тим видавництвом, яке запропонує не лише вигідніші фінансові умови, але й статусні: а шанс на світову славу є дуже привабливим для сучасного українського письменника» [особу спікера на прохання видавця не називаємо — прим. авт.]. Окрім того, якщо правами на твори письменника не займається видавництво — він може подбати про це сам, і працювати з закордонними літагентами для виходу на міжнародні ринки (звісно, за умови власної ваги на українському ринку, або ж фінансової спроможності забезпечити такі послуги).

Досі видані за кордоном переклади українських творів слугують приводом розкрутити видання на внутрішньому ринку. Хоча з цим погоджуються не всі видавці. «Часто книжки, що добре продаються в Україні і книжки, що добре продаються за кордон — це зовсім різні видання. Те, до чого готова європейська аудиторія, може зовсім не бути сприйнятим українськими читачами», — зазначає менеджерка з продажу прав іншого видавництва, показуючи дитяче видання в ілюстраціях дуже титулованого українського ілюстратора, що за її словами «провалилося» на українському ринку, але права на яку продані уже не в одну країну.

Українські видавці почали проявляти значну активність за кордоном з 2013-го року. З того часу Україна стала регулярною учасницею міжнародного книжкового процесу. Для когось із видавців – це різновид професійного туризму і хобі, для когось – прояв далекоглядності. Проте очевидно, що з року в рік такі поїздки для видавців стають дедалі ефективнішими.

Конкуренція на ринку прав зростає — по-перше, між українськими видавцями за твори закордонних авторів, по-друге – між українськими та російськими видавцями.

Іван Федечко, менеджер з прав Видавництва Старого Лева: «Конкуренція при купівлі прав на переклад творів українською мовою між видавцями, звісно, відчутна. Особливо на книги non-fiction і нові гучні бестселери з англомовних ринків. Та все ж пропозиція творів, які продукують у всьому світі, чи тих, які були створені давніше і вартують бути перекладеними на українську мову, зараз значно вища за можливості українських видавців. Тож у цьому випадку конкуренція є позитивною і стимулює шукати глибше і уважніше».

Проте з ним не погоджується Віктор Круглов, генеральний директор видавництва «Ранок»: «Конкуренції з українськими видавцями, на жаль, не відчуваємо. Російських видавництв також майже непомітно. Є конкуренція з великими гравцями із Британії, Німеччини, США. На ринку дитячої літератури — також з Італією, Францією, Скандинавськими країнами»

Проте існує і менш позитивна конкуренція — купівля російськими видавцями прав на російську та українську мови «одним пакетом», на яку скаржиться не одне українське видавництво. Вона має два можливі сценарії. Перший – купівля прав, дія яких не обмежується лише територією Російської Федерації, а поширюється також і на Україну (або ж світ, тобто придбання ексклюзивних прав на певну мову). Це іноді призводить до того, що російське видавництво може ніколи не видати україномовний примірник, позбавляючи російськомовного видання конкуренції — звісно, за умови хороших продажів останнього. Таким чином справді цікаві світові бестселери можуть бути доступними для української аудиторії тільки російською мовою, а українські видавці навіть за великого бажання не зможуть видати його українську версію, адже права уже продані.

Читайте також: Китай: від мільйонних накладів Україну відділяють перекладачі

Другий сценарій – передання прав на друк в Україні російській дочірній компанії, що отримує конкурентну перевагу друкувати найсвіжіші світові новинки першими і зміцнювати свої медійні позиції на українському ринку у статусі «вікна у світ». Іміджево українські видавці в такій ситуації мають не надто привабливий вигляд як для читачів, так і для закордонних партнерів.

Для закордонних літагентств чи окремих літагентів такі сценарії досить прийнятні: продати права на більшу кількість ринків «пакетом» – простіше операційно, та й вигідніше фінансово. Продаж перекладів на «малі мови» – це дрібні замовлення на декілька тисяч назв. Що на цьому можна заробити і чи не вигідніше підтримати дружні стосунки з великими клієнтами з Росії?

Законодавчих механізмів щодо регуляції вільного ринку немає і бути не може — і покладатися тут на допомогу держави, яка, на переконання деяких видавців та культурних менеджерів «має щось із цим зробити», не варто. Все, що може держава — зміцнювати свій мовний ринок, розширювати його медійне поле та створювати сприятливі умови для розвитку книговидання та медійного бізнесу на внутрішньому ринку. А от на закордонних партнерів можуть вплинути, насамперед, видавці, які встигли себе зарекомендувати як надійні партнери, покупці, і віднедавна — й продавці контенту.

Іван Федечко: «Ми декілька разів опинялися в ситуації, коли конкурентом при купівлі прав була філія російського видавця. При цьому двічі такі філії ще не розпочали роботи на нашому ринку і не мали виданих книг. Сильною стороною українських видавців у цьому випадку стає робота над іміджем та репутацією видавництва і самого ринку. Якщо український видавець помітний на закордонних виставках, його знають особисто, він не затримує відповіді агентам, вчасно затверджує переклади і макети у правовласників, надсилає їм копії своїх якісно надрукованих книг, вчасно звітується про продажі, то у нього буде більше шансів перемогти. Адже російські філії поки можуть запропонувати хіба що трохи вищі цифри. На щастя, наразі на ринку купівлі і продажу прав, увагу звертають не лише на них».

Беззаперечною трійкою лідерів за продажем прав за кордон залишаються «Видавництво Старого Лева», «Віват» і «Ранок». З 2013 року ці три видавництва продали 65% від усіх українських ліцензій за останні сім років. Найактивніше за кордон продаються дитячі книжки (тут першість серед зацікавлених тримають Китай та Болгарія), Європа ж більше цікавиться сучасним українським романом. Найчастіше в цьому жанрі перекладали за останні роки Сергія Жадана та Юрія Андруховича. Проте лідерство за кількістю перекладів тримає творча майстерня «Аґрафка» — книжки Андрія Лесіва та Романи Романишин перекладалися понад 60 разів.

«Найбільший попит має ілюстрована література для малюків віком від 3-х років та дітей молодшого шкільного віку. Найбільшу цікавість викликають казки, книжки-картинки, кумедні та повчальні історії, не втрачає популярність і розвивальна література: посібники та серії книжок із раннього розвитку, книжки, які розвивають емоційний інтелект дитини, перші енциклопедії та книжки для розвитку творчих здібностей. Також видавці з інших країн стабільно цікавляться гарно ілюстрованими класичними казками», — коментує Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва «Vivat».

Успіх у продажах прав за кордон — це тривала робота видавництва / агента, це наявність україністів за кордоном, це можливість отримати ґрант на переклад для баєра, тобто покупця прав на українську книгу.

Віктор Круглов, генеральний директор видавництва «Ранок»: «Продаж прав зазвичай не дуже вигідний через великі вкладення часу та грошей — виставки, відрядження, створення каталогів та розсилок. Але цей досвід безцінний під час купівлі прав, для відчуття ринку книжкової продукції та налагодження стосунків з колегами із закордонних видавництв. Плюс це велика гордість, коли книги видавництва «Ранок», українських авторів та художників друкуються різними мовами світу. Це надихає всю нашу команду. Пам’ятаю випадки, коли хтось повертався з відпустки з фотками наших перекладених книг у книжкових крамницях різних країн. Це дійсно круто. Дуже хочеться, щоб про Україну знали більше у світі, а не тільки через корупційні скандали. Бо культурна дипломатія працює».

Тривалість та витратність цього процесу підтверджує підтверджує і Видавництво Старого Лева: «Звісно, робота над продажем прав на твори — це завжди інвестиція в майбутнє. Дуже часто результати участі у міжнародних виставках приходять через рік, два, три після участі. З іншого боку, робота на експорт допомагає розвитку і внутрішнього ринку також. Вихід книг за кордоном для авторів та ілюстраторів — це і додаткова фінансова винагорода, і визнання в світі, які дають можливість зосередитись на роботі і надихають на нові проєкти. Зрештою, це просто важливо і приємно, що українські книжки стають частиною світового видавничого процесу, а не лише локального. Бо вони того варті. Тож для нас такі інвестиції виправдані і в короткочасній, і у довготривалій перспективі», — зазначає Іван Федечко.

 

Ділиться досвідом і Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва «Vivat»: «Так, продаж прав не найприбутковіший напрямок нашої діяльності. Але він стратегічно важливий та пріоритетний. Ми ставимо собі за мету постійно збільшувати каталог прав, які наше видавництво пропонує своїм закордонним партнерам. Наш видавничий портфель 50/50 складається з перекладів та книжок українських авторів та ілюстраторів. Нам є з чого формувати/збільшувати пропозицію для каталогу прав. Також нас дуже тішить, коли видавці запитують про нові книжки наших авторів та ілюстраторів, які гарно зарекомендували себе на їхньому ринку. Нерідко видавці звертаються з проханням подовжити термін контракту. Будь-який складний бізнес-процес (а продаж прав, безумовно, не найпростіша видавнича операція) потребує інвестицій. Вони вирахувані та заплановані у стратегічному плані розвитку видавництва «Vivat». У нашій парадигмі ефективна робота на внутрішньому ринку не нівелює, а підсилює наш потенціал як представника української книги на світовому ринку».

З чого ж почати, якщо ви ще не напрацювали закордонних партнерств? Закордонні літагенти і представники Франкфуртського книжкового ярмарку радять: 1 — почніть купувати, адже тільки так ви перейдете від знайомства до співпраці і маєте шанс налагодити тривале партнерство, 2 — не намагайтеся одразу починати з великих мовних ринків, заручіться перекладами на сусідні, менші чи більші мови, продемонструйте успіх на внутрішньому ринку. Тоді ваші шанси на видання за кордоном зростуть, а вихід на великі мовні ринки та великі наклади стане реальнішим. Лише варто познайомитися з цими ринками ближче.

 

Англомовий ринок: «найскладніший» та «найконкурентніший»

Англомовний ринок поділений на найбільші дві зони: Сполучені Штати (проте де-факто найчастіше – Північна Америка) та Співдружність Націй (Commonwealth of Nations), що включає колишні британські колонії. Ринкове зонування за мовною ознакою також прийнятне на основі континентального розподілу: Північна Америка, Південна Америка, Європа (UK), Африка, Азія, Океанія. Окрім того, зонування дії ліцензії може обмежуватися однією з обраних країн.

Зонування визначається лише домовленостями, закріпленими між сторонами у міжнародних договорах, які зазвичай не порушуються.

Правовласники можуть відстежити території дії ліцензії через систему ONIX, в якій зареєстровані усі видавці, які хочуть купувати чи продавати права на свої видання. Дані з Онікса синхронізовані, наприклад, з системою Consonance — відтак вся інформація є прозорою і доступною. Переважно до таких домовленостей ставляться з повагою та неухильно слідують контрактам, а більше уваги на законодавчому рівні приділяють регулюванню діяльності Amazon, в якому англомовний ринок зокрема вбачає також і велику загрозу.

Для кожної з країн, куди імпортується видання, існує retail price, зазначена на обкладинці у валюті країн, куди видання імпортуватиметься.

Зони впливу Сполучених Штатів та Великої Британії розмежовані по мовних ринках, проте найбільші видавництва цих країн можуть бути американсько-британськими – відтак не мають на меті захоплення ринку американською чи британською літературою. Можна традиційно продавати права на Співдружність Націй на англійську мову, тим самим залишаючи права для продажу в США та інші країни окремо. Або можна надати ексклюзивні права на англійську мову, чи окремі права, обмежені територією.

Окрім того, англомовний ринок дуже стрімко захоплює нові країни, що не фігурують на мапі англомовного світу, зокрема Китай. Прикладом національного регулювання можна навести китайський англомовний ринок. Для великих міжнародних компаній тут діють законодавчі обмеження, що забороняють продавати книжки безпосередньо на китайський ринок – натомість закордонні компанії повинні працювати у партнерстві з місцевими імпортерами, роздрібними торговцями та видавцями. Окрім того, такі великі компанії (наприклад, як Penguin Random House) працюють не лише на внутрішній китайський ринок, але й у зворотному напрямку: завдяки ним китайські англомовні автори мають можливість вийти у світову дистрибуцію.

Детальніше про Китайський мовний ринок читайте у наступному матеріалі

Чому ж англомовний ринок є таким важливим — зокрема для малих мов? Тому що англомовне видання збільшує шанси видавця вийти на нові ринки. Переклад англійською — свідоцтво збільшення популярності, доступності та міжнародного інтересу, тому англомовний ринок був і залишається привабливим не лише через свої обсяги та світову аудиторію. Навіть французькі видавці намагаються якомога активніше виходити на переклади англійською, проте, навіть вони запевняють: це не так просто.

 

Франкомоний ринок: без англіцизмів, будь ласка

Французький мовний ринок сьогодні дозволяє вихід на 280 мільйонів мовців, і це число з року в рік зростає на всіх п’яти континентах. Історичний зв’язок з колоніями та потужна мовна політика дозволяють Франції (а найбільше – Парижу) зберегти свій іміджевий та економічний вплив на креативні індустрії франкофонного світу. Навіть у статусі Guest of Honour у Франкфурті декілька років тому Франція представляла не національну, а франкофонну літературу, включно з французькими пост-колоніальними літературами.

Як уже було сказано, Франція як ніхто просуває і захищає свою мову. А найбільше — від англіцизмів, побоюючись перетворення французької на «франглійську» (franglais). Тут існує окремий закон про захист мови (la loi Toubon sur la défense du français) і за його дотриманням слідкує Французька академія (l’Académie française). Закон Тубона, названий на честь міністра культури Франції Жака Тубона, набрав чинності з 1994 року і закріплював статус французької як основної мови робочого спілкування та ведення документації у часи, коли англійська посилювала свої позиції на французькому культурному ринку. Саме тому у французькій досі не знайдеш «інтернаціоналізмів», що насправді є похідними з англійської, які почали широко вживатися у 90-х (наприклад, «комп’ютер»). Таке ставлення до своєї мови та культури загалом є найяскравішою характеристикою щодо функціонування всього ринку. Очевидно, що найкращих результатів тут добиваються ті, хто володіє французькою, знайомі зі смаками французької аудиторії та ставляться з повагою до франкофонних традицій.

Промовистим є факт, що Міністеркою культури Франції у 2017-18 роках була Франсуаза Ніссен, екс-директорка видавництва Actes Süd, видавничий сегмент є дуже вагомим у житті Франції і має тривалу традицію, розвинену інституційну підтримку на рівні мови та солідний міжнародний імідж.

У Франції все ще видавці частіше представляють права на своїх авторів, аніж агенції чи окремі агенти — звісно, при цьому видавці найчастіше хочуть отримати повний пакет прав на якнайдовший термін, хоч це й не означає, що вони скористаються правами на екранізацію чи ебук. Попри це у 2016 році був створений Французький альянс літагентів (AALF, Alliance des Agents Littéraires Français). Раніше літагенти входили до складу Syndicat Français des Agents Artistiques et Littéraires, що поєднує не лише літагентів, але й агентів з кіноіндустрії, телевиробництва та перформативних мистецтв. Це організація також досі існує, а AALF на автономних засадах входить до її членів. Інтереси видавців представляє Французька асоціація видавців, авторів підтримує Асоціація авторв Франції. Інфрасруктура досить розвинена, тож вхід на ринок можливий як через прямі переговори з видавцями, так і через одну з агенцій.

На експорт літератури за кордон працює Міжнародне бюро французької літератури (Bureau international de l’édition française), що підпорядковується Національному центру книги (Centre national du livre), заснованому Міністерством культури. Попри приналежність до Міністерства культури, організація також фінансується Міністерством Європи та закордонних справ. Основними експортними категоріями для Франції є художня література, дитяча книга, комікси та графічні романи, а також академічна книга. Цікаво, що як і інші великі ринки, Франція може дозволити собі розкіш суттєвої переваги французьких авторів у категорії нонфікшн, проте не робить великих ставок на продаж за кордон: нон-фікшн в основному написаний для внутрішнього ринку.

Французька аудиторія воліє дотримуватися своїх читацьких звичок та зберігати вірність французьким авторам, тож досягнути успіху з закордонним твором, що яскраво відрізняється від французьких смаків, досить складно. Лише 19% назв на французькому ринку – це перекладна література. Останні декілька років загальне падіння накладів та показників читання, які відзначаються у Франції, змусив Альянс відзначити і зниження інтересу до перекладної (зокрема й сучасної / новаторської) літератури. Це, звичайно, не стосується світових бестселерів, проте слугує також і підставою для видавців почати частіше звертатися до послуг літагентів у пошуках цікавої для своїх читачів книги.

Окремо хочеться згадати франкофонний ринок Канади. Адже найбільш схожою на Україну є ситуація саме на квебекському ринку. Маючи лише 8 млн франкофонного населення, ринок користується величезною підтримкою держави. Попри те, що франкофонів тут у рази менше, основною засадою є рівність і самобутність мов: і навіть Джастін Трюдо, як і інші політики, ведуть свої соцмережі двома мовами: перший пост роблять англійською, другий – французькою.

Ринок залишається цікавим для французьких видавців, проте неадекватну конкуренцію стримує Атлантичний океан, тому найбільші французькі конгломерати відкривають тут свої дочірні підприємства. Проте жодне з місцевих видавництв не відзначає серйозної конкуренції з Францією.

Англійський та французький ринки в Канаді не перетинаються, на Монреальському книжковому ярмарку видавці щороку збираються, в основному, щоб здійснити покупку-продаж прав з англійської на французьку та з французької на англійську. Тут немає жодного видавництва, що видавало б книжки обома мовами. У Монреалі існує лише одна книгарня, де асортимент винятково англомовний.

Підтримують видавців дві окремі асоціації, кожна з яких працює на французьку, або ж на англійську мову видань. І з обома з них працює Livres Canadа, що спрямовує свої зусилля на експорт канадської літератури та відповідає за міжнародне представлення Канади.

 

Іспаномовний ринок: масштаб, що не потребує реклами

Іспанська – офіційна мова 20 країн світу, мова «дозвілля і туризму». Іспанською мовою володіють понад 570 мільйонів людей, що робить її другою мовою світу за чисельністю носіїв і четвертою за кількістю тих, хто володіє мовою. Міжконтинентальне поширення у Європі, Північній та Південній Америці, Азії та Океанії перетворює її на надзвичайно привибливий ринок. Найбільними іспаномовними ринками за країнами є Мексика, США, Колумбія, Іспанія, Аргентина, Венесуела, Перу, Чилі, Еквадор тощо.

Проте в самій Іспанії існує 4 офіційні мови з домінантними іспанською (в основному Мадрид) та каталонською (в основному Барселона), окрім того офіційними також є баскська та галісійська мови.

Видавнича справа – провідна галузь креативних індустрій Іспанії і становить 3,2% ВВП Іспанії, з перевагою книговидання кастильською іспанською. Публікації трьома іншими мовами становлять приблизно 12% загального обсягу. У 2018 році обсяг іспанського книжкового ринку склав 2,3 млрд. євро.

У Барселоні базуються два іспаномовні конгломерати – Grupo Planeta та Penguin Random House Grupo Editorial (видає книжки іспанською та каталонською), а також Agency Literaria Carmen Balcells. PRHGE видає книжки у всіх країнах, в яких вона працює: Іспанія, Португалія, Мексика, Колумбія, Перу, Чилі, Аргентина, Уругвай та США. Більше того, PRHGE експортує та розповсюджує назви у понад 45 країнах Латинської Америки, Азії, Європи та США.

На ринку США, що не має єдиної офіційної державної мови, існує окремий іспаномовний ринок. Це імпортовані з Іспанії та Латинської Америки видання, з якими працюють дистриб’ютори, що спеціалізуються на цьому сегменті (наприклад, American Book Group – ABG, Lectorum, IPG, Baker & Taylor тощо). Дистриб’ютори поширюють імпортовану продукцію серед оптовиків, незалежних книгарень, іспанських крамниць, у школах та бібліотеках, а також надають консультативну підтримку тим книготорговцям, які не можуть обрати асортимент через незнання мови. Кількість видавців, з якими працюють ці дистриб’ютори — до 250 кожен. Іспаномовний бестселер на ринку США — 10 000 проданих примірників за рік. Водночас американські видавці навзаєм зацікавлені у іспаномовних ринках, за останні роки цей інтерес зокрема представлений в сегменті аудіокнижок — 15 американських видавництв уже створюють аудіокнижки іспанською.

Найкраща нагода дізнатися більше про іспаномовний ринок — це відвідати Міжнародний книжковий ярмарок у Буенос-Айресі, що триває близько двох тижнів та має аудиторію понад 1 млн відвідувачів, або ж відвідати Feria Internacional del Libro de Guadalajara (FIL), що є найбільшою культурною подією в іспаномовному світі та налічує понад 900 учасників.

 

Що далі?

Для того, щоб розпочати роботу із закордонними правами, найперше варто познайомитися з ринком, зрозуміти, на якому з них у вас найбільше шансів, підготувати переклад частини твору англійською та не нехтувати особистим першим контактом.

«Зацікавлювати українським контентом ширшу аудиторію — логічний крок для розвитку бізнесу, зокрема великого багатожанрового видавництва», — переконана Юлія Орлова, — «Колись у Франкфурті агент відомого видавництва поділився такою думкою про початок роботи на міжнародних ярмарках: «Ти маєш щонайменше тричі приїхати на ярмарок з власними книжками. Три роки збирати контакти, проводити зустрічі, презентації та перемовини. Якщо на третій рік ти зумієш підписати свій перший великий контракт, вважай, що ти молодець і все зробив правильно». Перший крок, який має зробити видавництво – бути там, де його книжки можуть помітити видавці з інших країн. Але недостатньо просто бути, потрібно бути готовим до розмови, до запитів, до обговорення умов. Шанс завжди випадає тому, хто може ним скористатись».

«Дізнайтесь більше про цікавий для вас ринок — наприклад, скільки коштує там кава?», — рекомендує Стефані Парсел, менеджерка прав Simon&Schuster у своєму тренінгу. — «Підготуйте свій каталог, оберіть позиції, які підійдуть обраному партнеру, і обов’язково спробуйте зустрітися з ним особисто». Звісно, за умов епідемії це зробити складніше, але Zoom, Skype та інші відео засносунки можуть на цей період замінити особисті зустрічі.

Запропонований огляд аж ніяк не претендує на повноту, а лише фрагменарно надає огляд мовних ринків. Проте вже в наступних матеріалах ви детальніше дізнаєтся про найбільші мовні ринки світу, познайомитеся з літагентом, що допоміг відкрити світовій аудиторії Жадана та Андруховича, а також отримаєте відповідь на питання — як правильно скористатися з будь-якого почесного статусу на міжнародних ярмарках.

Читайте також: Suhrkamp про вихід укрліт на німецький та світовий ринки, або Чому Андруховичу і Жадану вдалося

 

Авторка: Ірина Батуревич