(26)
02.06.2020

Австрія, Німеччина та Швейцарія: короткий гід по німецькомовних ринках

Австрія, Німеччина та Швейцарія: короткий гід по німецькомовних ринках

Просуваючи видання на німецькомовний ринок, слід чітко визначити, з якої країни почати: німецькомовний простір охоплює Німеччину, Австрію, Швейцарію та Князівство Ліхтенштейн. Як і решта книжкових ринків, німецькомовний, один із найпотужніших у світі, також переживає кризу через пандемію, яка неодмінно потягне за собою перегляд цінностей. З одного боку, наразі важко передбачити, як саме зміняться «правила гри», з іншого — можливо, українські видавництва отримали шанс на ці правила повпливати. Ми розпитали представників та представниць австрійських та німецьких видавництв про те, як Україні оптимізувати співпрацю з німецькомовними колегами.

 

Австрія

Статистика свідчила про зростання продажів на австрійському книжковому ринку аж на 1,6% в «далекому» 2019 році (переважно коштом книжок для дітей та підлітків, а також різноманітних книжок-порадників (Ratgeber)). На книжковому ринку сподівалися на появу нових трендів і відзначали сучасні: попит на детективи, австрійську політологію (після Ібіса-скандалу, підслуханої розмови Гайнца-Крістіана Штрахе щодо можливості перетворити газету «Кроне Цайтунґ» на рупор «Партії свободи») та біографії спортсменів, які вибилися у бестселери 2019 році.

Подібні цифри очікувались і цьогоріч, але станом на квітень 2020 року картина різко й очікувано змінилася: хоча попит на белетристику та дитячу й підліткову літератури стабільно присутній, продажі упали на 31,8 % у порівнянні з квітнем 2019 року. Найбільше постраждали – знову ж, очікувано, – туристичні путівники (-81,8 %), найменше – дитяча та підліткова література (-17,4 %), а в бестселерах уже 3 місяці поспіль тримається «Чума» Альбера Камю.

Австрійський книговидавничий ринок чітко розділений за величиною видавництв: більші видавництва виставляють свою продукцію на щорічному міжнародному ярмарку «BUCH WIEN» у просторому приміщенні «Messe Wien» біля станції метро «Krieau» з платним входом, натомість для незалежних і маленьких видавництв залишається набагато скромніший «BuchQuartier» у приміщенні «MuseumsQuartier» біля однойменної станції метро і з безкоштовним входом.

Намагаючись порятувати видавництва, влада збільшила їхню державну підтримку із 2,2 до 3 мільйонів євро. Ми поцікавилися в Бенедикта Фьоґера, президента Головної асоціації австрійської книжної торгівлі, наскільки складно для малих видавництв отримати подібне дофінансування: «Фінансування надається не з огляду на величину видавництва, а з огляду на якість програми. Це фінансування літератури, а не фінансування економіки, воно зацікавлене в художній літературі та нон-фікшн. У центрі уваги – програма. Ми завжди підтримували видавництва, просто тепер ми збільшили суму підтримки».

Для того, щоб отримати дофінансування, австрійське видавництво має існувати на ринку впродовж мінімум 3 років та заповнити відповідні формуляри на офіційному сайті.

Втім, Юрґен Шютц, директор видавництва «Septime Verlag», зазначає, що розподіл коштів між видавництвами при цьому все одно дуже нерівний. Окрему разову стипендію можуть також отримати повнолітні вільні митці, які проживають у Відні й потрапили у скрутну фінансову ситуацію через COVID-19. Така стипендія складає до 3000 євро і надається лише за наявності переконливих доказів, що митець заробляє на життя виключно творчістю і що криза позбавила його можливості заробітку. Митці, які мають додаткову роботу, а також студенти не мають права на стипендію.

Багато гравців книжкового ринку Австрії скаржаться, що у влади наразі відсутній чіткий план виходу з карантину. 10 літературних домів (Literaturhäuser) Австрії, у яких відбуваються найголовніші літературні події країни, були змушені написати відкритий лист до міністра Вернера Коґлера та держсекретарки Ульріки Лунацек, у якому висловили своє занепокоєння через те, що влада нехтує культурою в умовах карантину:

«Попри небезпеку для здоров’я, існування якої ми не заперечуємо, ми потребуємо впевненості у плануванні, і потребуємо її ЗАРАЗ: ми плануємо ЗАРАЗ програму на осінь, ми мусимо знати вже ЗАРАЗ, коли і за яких умов ми зможемо знову запропонувати своїй публіці наш важливий і обов’язковий внесок – зустрічі та літературних подіях».

Бенедикт Фьоґер стверджує, що коли в 2018 році 57% австрійських читачів та читачок купували книжки як у книгарнях, так і онлайн (а 26% тільки в книгарнях та 17% тільки онлайн), то поки що не оприлюднена статистика 2020 року, звичайно, матиме інші показники з огляду на карантин:

«Ми пережили складні часи, коли зачинилися книгарні. Хоч і ненадовго, але вони стояли зачинені. Ми дуже старалися компенсувати це онлайн-продажами, різноманітними онлайн-крамницями. Онлайн-продажі під час пандемії коронавірусу значно зросли. Але ми також намагалися і уможливити швидке налагодження роботи книгарень. Читання та зустрічі з авторами довелося перевести в онлайн-формат, таких подій дуже багато, ми й досі їх проводимо, окрім того, держава надає фінансову підтримку видавництвам та авторам. Останнє завжди важко: важко переконувати державу, що культуру варто фінансувати».

Ніша, яка в Австрії розвивається найактивніше й зазнала найменших втрат навіть під час карантину, — це література для дітей та підлітків. Саме в цю нішу, на думку Бенедикта Фьоґера, Україна має шанс влитися власною літературою. Водночас проблема, на якій наголошують австрійські видавці,е полягає у відсутності наповненої іншомовної (бодай англійської) вебсторінки навіть у великих українських видавництв, які представляють власну продукцію на міжнародних виставках. Знайшовши в каталозі Болонського ярмарку коротку ознайомчу інформацію про видавництво та контакти присутніх на ярмарку працівників, які відповідають за продаж та купівлю прав, австрійський видавець переходить на сайти цих видавництв, щоб переглянути каталог пропонованих книжок, і не знаходить англійської версії з перекладеними анотаціями та рештою потрібної інформації про кожне видання. Відповідно, він не може зрозуміти, чи цікава йому співпраця.

Напрямок, у якому українській літературі поки що не вдалося просунутися на німецькомовному ринку, – це література про подорожі. До карантину, попри більшу видимість України на політичній мапі, війна створила несприятливі умови для її видимості на мапі туристичній: багато австрійських видавництв не ризикували включенням України до своєї лінійки туристичних путівників. Та й зараз і якийсь час після пандемії путівники, на думку Бенедикта Фьоґера, не користуватимуться попитом в Австрії.

Вигідна ніша для перекладної літератури – це, звісно, белетристика. Тут українська література здобула вже певні успіхи. Наприклад, австрійський «Haymon Verlag» уже встиг видати книжки таких авторок та авторів, як Андрій Курков, Олександр Ірванець, Марія Матіос, Наталка Сняданко, Сергій Жадан, Катерина Бабкіна, Юрій Винничук та Олексій Чупа.

Анетте Кнох, дочка Максиміліана Дрошля і теперішня директорка «Droschl Verlag», розповідає: «Ми надрукували два романи Оксани Забужко 2006 та 2010 року. Вони викликали справді великий інтерес, як у преси, так і в читачок та читачів. У випадку обох романів у нас було стійке відчуття, що в німецькомовному просторі зацікавлені дізнатися більше про Україну, про її сучасність. Натомість дві збірки есеїв письменниці, які ми видали 2012 та 2018 року, викликали менший резонанс».

Успіх українських романів наразі багато в чому завдячує активності самих українських письменників, а не видавництв, про що нещодавно говорив також і Крістоф Гасенцаль із «Suhrkamp Verlag». На цьому ж наголошує і Аннетте Кнох: «Ми ніколи не співпрацювали напряму з українськими видавництвами, завжди домовлялися безпосередньо з авторкою. Оксану Забужко багато запрошували з читаннями до Німеччини, Австрії та Швейцарії — і Оксана Забужко також багато друкувалася у періодиці протягом останніх років. Відповідно, до її особистості був і існує стабільно великий читацький інтерес».

Юрґен Шютц означує для нас приблизний «портрет митця замолоду», який наразі цікавий австрійським видавцям.

«Автор чи авторка до 40 років – це було б непогано. Знання іноземної мови, принаймні англійської, було б перевагою. У нас у «Septime» видається Корея, Японія, Швеція, Норвегія, Португалія, США, Колумбія, Куба, Мексика, Аргентина… багато країн. Ми знаємо, як робити переклади, а на презентаціях дбаємо про усних перекладачів. Тож знати мову, звісно, не обов’язково. Але в цьому, звичайно, є свій шарм для авдиторії, коли письменник чи письменниця спілкуються безпосередньо. А щодо критерію «до 40», от у нас наразі видається один італієць, йому за 70, і ми стикнулися з тим, що він неохоче виїздить із країни. У нього заплановані читання у Відні, і ми не знаємо, як його сприймуть. В Італії він – зірка, але людині вже за 70, і це також треба враховувати. З іншого боку, на Франкфуртському книжковому ярмарку презентувався автор від Грузії, якому було за шістдесят, і він мав великий успіх. Авторці з Грузії, яку запросили на ярмарок ми, було на той час 28-30 років. Але ми, звісно, обирали її не за віком, а за змістом роману, – підморгує Юрґен і переходить до характеристики бажаного жанру.

– Роман може бути з елементами фантастики, але що важливо, то це історія. Добре написаний подорожній щоденник нікого тут не зацікавить, хай як добре він продається у себе на батьківщині. Можна і детектив… важливо, щоб роман не був політично заанґажованим. Політика може бути присутня, але вона має відчуватися на тлі, а не бути випнутою на поверхні. Це стосується будь-якої літератури, не тільки української. І ще місцевий колорит. Коли це все поєднане зі струнким сюжетом, це краще, – сміється Юрґен і додає вже серйозно, – Але це, звісно, приклади, а не інструкція до дії. Щоб видавництво вказувало, яку літературу Україні писати, – це було б нахабством і пихою з нашого боку. Українська література – це українська література, вона мусить бути такою, якою є. А наша справа – дібрати до неї гарну анотацію для того, щоб вона добре продавалася. Якщо роман – це сенсація (неважливо, звідки він і чи відповідає означеним критеріям), то його треба надрукувати».

Бенедикт Фьоґер оптимістично вважає, що співпраця в напрямку перекладів буде дедалі активнішою: «Є кілька австрійських, а також німецьких видавництв, які зацікавлені в подібній співпраці. І «Haymon Verlag», і «Süddeutscher Verlag»… – українську літературу перекладають. Між австрійською та українською літературою взагалі існує неповторний зв’язок, думаю, це духовна спорідненість, це помітно (…). Україна уже стала ближчою Австрії. Я гадаю, що цей зв’язок із Австрією стає чимдалі тіснішим (…). Попри важку ситуацію, в тому числі й політичну, для нашої співпраці завжди вдавалося знайти якісь обхідні шляхи, які уможливлювали спільну роботу і взаємне наближення. Я думаю, це буде тільки посилюватися. І література в цей процес взаємозближення робить суттєвий внесок».

Юрґен Шютц, утім, радив би українській літературі пробиватися саме на німецький ринок та шукати фінансування у Kulturstiftung des Bundes: «В Австрії не так багато видавництв, які займаються перекладами. Це передовсім «Zsolnay», яке належить до групи «Hanser». Це «Septime». Це «Residenz», але в них невелика лінійка… Ні, в Австрії нас небагато».

Скромне фінансування в Австрії для українських художніх перекладів можна отримати хіба що в Bundeskanzleramt, Literaturhaus Wien та Österreichische Gesellschaft für Literatur, інколи також допомагають посольства та Австрійський культурний форум. Про ініціативи Creative Europe, House of Europe, Translate Ukraine в Австрії ще мало чули, але дуже вітають їхню появу.

Юрґен Шютц розповів нам, як такі програми функціонують в інших країнах, із якими співпрацює його видавництво «Septime Verlag»: «Такі програми мусять справді функціонувати й покривати приблизно 50% видатків на переклад. Якщо більше 50%, звісно, ще краще. Дуже багато коштів йде на друк, а треба ж іще вкластися в маркетинг книжки. Ми переважно раді, коли виходимо в нуль. Байдуже, ідеться про Португалію, про Швецію чи про Грузію. Загалом дуже важко конкурувати з такими акулами ринку, як німецькі «Suhrkamp», «Hanser», «Rowolt» – ми ж розуміємо, що та сама книжка, видана в них, автоматично набуде більшого розголосу. Тож потрібне фінансування, потрібні добрі перекладачі та перекладачки, а найкращі ті, для кого німецька – рідна (…). Якщо книжку не підтримує жодна стипендія, то майже неможливо в нас її видавати. Корея безпосередньо платить видавництву за переклад і за друк. Канада сплачує за все, а ще часто приходить пізніший електронний лист, у якому нам пропонують фінансову підтримку книжкової піар-компанії. Але, звісно, Канада з Кореєю — радше виняткові приклади».

Також він наголосив на тому, що дуже часто не достатньо й частковго фінансування, тож програми підтримки закордонних видань у різних країнах не гарантують того, що книжки знайдуть птрібних партнерів: «Португалія платить 50%, Швеція – 50%, Аргентина сплачує завжди фіксовані 2600 євро. Коли ідеться про книжку на 200 сторінок, то це ще добре, а коли про роман на більш ніж 400? У нас колись таке вже було, ми видали товсту книжку, але я їм мусив сказати: якщо таке фінансування буде й надалі, ми це не потягнемо. Фінансувати тонкі книжки так само, як і товсті, – це непрактично. Норвегія як гостя Франкфуртського ярмарку платила того року 80%, але в подальші роки, гадаю, знову перейде на звичні 40-50%. Грузія як гостя Франкфурта платила 40%, але і це для неї вже було багато. У Словенії хороші програми, які покривають витрати на друк».

 

Німеччина

  • Щороку в Німеччині з’являється близько 75000 книжкових новинок, із них трохи менше 10000 – переклади з різних мов світу;
  • За даними читацьких опитувань 2013-2014 років, у Німеччині активна читацька авдиторія: 67% німкень та 53% німців охоче читають книжки;
  • За статистичними даними 2018 року Німеччина уклала 7844 ліцензійних угоди з закордонними видавництвами, з них 21% із китайськими, 5,9 % із російськими, 5,2 % з італійськими. Інші популярні мови (4-5 % угод) – англійська, іспанська, чеська, корейська, голландська, французька та турецька. Українська мова потрапляє до збірної категорії «Інші мови» (36 %);
  • 2018 року книжкові продажі в Німеччині склали 9,13 мільярда євро. До порівняння, продаж фільмів того року сягнув 2,93 мільярдів, музична індустрія – 1,58 мільярдів, продаж комп’ютерних та відеоігор – 3,51 мільярда євро;
  • 2018 року Німеччина продала 358 мільйонів книжок. Найбільшим попитом користується белетристика (31,5 %), за нею ідуть література для дітей та підлітків (16,6 %), різноманітні порадники (14 %), навчальна література (11 %) та нон-фікшн (10,6 %).

На німецькому ринку протягом останнього десятиріччя відбувається відчутна «зміна поколінь» у зв’язку з відставкою або смертю відомих видавців та видавчинь старшого віку. 2013 року помер 87-річний Вольф Джобст Зідлер, який майже 20 років очолював видавництва «Ullstein» та «Propyläen», а також заснував «Siedler Verlag» разом із Йохеном Северіном; 2016 року у віці 96 років помер британсько-австрійський видавець та дипломат Лорд Джордж Вайденфельд, засновник видавництва «Weidenfeld & Nicolson»; у травні 2019 року помер 92-річний Фрідріх Генсслер, який пропрацював майже 65 років у видавництві «Генсслер», що заснував іще його батько; Мелані Штібнер у вересні 2019 року заступила свого батька на посаді директорки «Stiebner und Copress Verlag» у зв’язку з його виходом на пенсію; у жовтні 2019 року померла на 80-му році життя Моніка Шьоллер, директорка «S. Fischer Verlag»; у травні 2020 року пішов у засвіти видавець дитячої літератури з видавничої групи «Beltz», 89-річний Ганс-Йоахім Ґельберґ.

Найбільші міжнародні книжкові ярмарки Німеччини – Ляйпцизький та Франкфуртський. Весняний Ляйпцизький книжковий ярмарок незадовго до дати проведення у 2020 році скасували через загрозу коронавірусу й провели частково в онлайн-форматі. Це 3700 подій, 500 локацій, 285000 читачів. Франкфуртський книжковий ярмарок, який 2020 року вирішили провести 14-18 жовтня в офлайн- та онлайн-форматах, щорічно запрошує близько 7500 видавців із 104 країн і збирає приблизно 285000 читачів.

До прикладу, на київському Книжковому Арсеналі минулоріч побувало майже 57000 людей. Натомість Книжковий Арсенал 2020 року довелося перенести на 2021 рік, залишивши тільки професійну програму, яку учасниці та учасники могли прослухати онлайн. Читацька авдиторія ділиться списками придбаних книжок під гештеґом #МійВіртуальнийКнижковийАрсенал2020. На львівському BookForum 2019 року було понад 30 локацій, програма налічувала 700 подій та 1000 українських та іноземних учасників. Заходи фестивалю відвідвало 31610 осіб, а книжковий ярмарок близько 55 тисяч.

Але Французький та Ляйпцизький книжкові ярмарки стратегічно важливі для України не лише і не стільки кількістю відвідувачів та потенційних покупців, скільки можливістю домовитися про купівлю і продаж прав, а також шансом отримати престижні відзнаки журі. Наприклад, «Інтернат» Сергія Жадана в перекладі Забіне Штьор та Юрія Дуркота переміг 2018 року у Ляйпціґу в номінації «найкращий переклад», а дизайн-студія «Аґрафка» отримала 2019 року, під час Ляйпцизького книжкового ярмарку, бронзову медаль від Stiftung Buchkunst за дизайн книжки «Я так бачу». Великі можливості на німецькомовному ринку одразу відкриваються також для країни, яку призначають «Почесним гостем» (Ehrengast) Франкфуртського книжкового ярмарку. Таким гостем 2019 року була Норвегія, а цьогоріч запрошена Канада.

Юрґен Шютц, щоправда, дещо скептичний щодо останнього: «Від чого я б Україну наразі відмовив, то це від того, щоби пнутися в Guest of Honour на Франкфуртський книжковий ярмарок. Так, це працює, але – пошукайте інформацію — не для всіх на добре, от, приміром, для Грузії це радше стало тягарем. Грузія була запрошена 2018 року, розробила культурну й мистецьку програми, але влетіла в карколомні видатки, на які її привезені видавництва – здається, 7 видавництв, – та програми підтримки не розраховували. Внесок «Почесного гостя» у ярмарок сам по собі дорогий, а ще ж стенди, видавництва… Вони це не прорахували. І я думаю, що зараз у нас надворі 2020 рік, 2 роки по тому, коли Грузія була «Почесною гостею», — Грузія знову нікого не цікавить. У мене враження, що про неї всі знову спокійно забули».

Елке Фурманн, експертка з продажу ліцензій у видавництві «S. Fischer Verlag», відзначає позитивні зміни в книговидавничому бізнесі з Україною: «Думаю, активність за останні півтора-два роки зросла. Українські видавці більше показують себе на ярмарках. Я отримую більше листів, загалом більше контактую з видавцями. Також ми стали продавати більше назв на український ринок (…). Всі ці справи з правами дуже сильно зав’язані на рекомендаціях. Нетворкінг, будування стосунків — зустрічаєш наступну людину на наступному ярмарку, з цього і починається бізнес. Тепер є якийсь особистий зв’язок, і навіть якщо справа стосується не мого сегменту (…), я буду рада і старатимусь переслати це звернення, додавши до нього речення «Шановний колего, я познайомилася з цією людиною у Києві, і глянь, будь ласка, на це». Значно краща репутація, коли хтось тобі каже «глянь, будь ласка». Якщо хтось звідси написав на якусь імейл-адресу «Мене звуть… І я шукаю контактну особу» — це дуже важко. Особисті рекомендації дуже-дуже корисні».

Австрійський видавець Юрґен Шютц вважає, що ця співпраця пожвавішала б, якби Україна нагадала про свою дорадянську історію: «Україна – не єдина країна, в якої є проблеми з саморепрезентацією. Корея перебуває в тіні Японії, Португалія – в тіні Іспанії, Канада – в тіні США, Колумбія – в тіні Аргентини. А Україна – в тіні Росії. Та сама ситуація, наприклад, і з Грузією. Ви були раніше частиною Радянського Союзу, отже, у нашій свідомості – російського (і російськомовного) простору. Це сьогодні, коли кажуть: «Я читаю російського автора», то мають на увазі Достоєвського чи Толстого. А раніше це поширювалося на всіх радянських письменників. Україні потрібно подумати над самопредставленням. Адже це значуща держава, яку Радянський Союз фактично стер із географічної карти. Ви не думайте, що в цьому тільки вам складно: з усіма пострадянськими країнами так, більшою чи меншою мірою. Єдина країна, якій від того ні тепло, ні холодно, – це сама Росія».

Рішення, які іноземні видавці пропонують для покращення ситуації, такі:

Юрґен Шютц наголошує на необхідності легко доступного каталогу української літератури до перекладу, з анотаціями англійською, а бажано й німецькою мовою, на потребі культурного обміну поза Франкфуртським і Ляйпцизьким ярмарками. На цьому в нещодавньому інтерв’ю наполягала і перекладачка Клаудія Дате. Директор одного з відомих видавництв з центрами в Берліні, Парижі та Софії, зазначає, що, крім контактних осіб із українських видавництв, іноземне видавництво потребує також літературних експертів та агентів, які могли б порадити автора чи авторку до перекладу, а також спрогнозувати читацький інтерес до того чи іншого видання і підказати в Україні місця для проведення заходів та для розміщення іноземних гостей. Наразі цим займаються радше українські перекладачі та перекладачки, хоча це не мало би входити до їхніх професійних обов’язків.

Елке Фурманн зазначає, що пострадянський час — це час, який також потрібно цікаво подавати закордоном: «Пострадянський час дуже цікавить людей, тому що він такий далекий від західноєвропейських країн. Люди там мали дуже приємне життя без жодного тиску і диктаторства. Це щось цілком нове, вони не знають, що зараз відбувається у всіх пост-радянських країнах. Звісно, Німеччина мала схожий досвід з НДР, це викликало величезний інтерес у тамтешніх письменників. Ще пост-радянські часи… Ми доволі близькі одне до одного, але у нас такі різні життя. Це дещо, що цікавить людей. І, звісно, ми читаємо і слухаємо радіо весь час, і ми знаємо, що часи дуже важкі. Немає значення, говоримо ми про Путіна, Трампа чи Ердоґана — часи важкі, але водночас і захопливі, бо є багато меншин, які дуже креативно виступають за свої права і свої думки. Ці критичні часи завжди дуже захопливі. Це цікавить німців та західноєвропейців, як на мене».

Продаж і купівля прав на переклад, звичайно, були і залишаються в пріоритеті. Тут складно всім гравцям, зазначає Елке Фурманн, не тільки українським: «Вийти на ринок – найбільша проблема. Це перший крок, він займає час, і треба бути терплячим. Люди насправді у це не дуже вірять, але ми в Німеччині маємо ті самі проблеми. Наприклад, співпраця з американськими і скандинавськими видавництвами – це дуже складно, неймовірно складно продати німецькі права у Норвегію чи Швецію. Це виснажує. Я знаю, про що кажу. Нам усім дуже складно. Продавати права – не легка справа, вона вимагає часу і досвіду, але треба бути терплячим, треба продовжувати і продовжувати. Це єдиний шлях (…). Українці, грузини, вірмени мають можливість продавати права, у першу чергу, у цьому регіоні, також у Польщу, можливо, Росію. Наступний крок – вийти на нідерландський чи французький ринок».

 

Швейцарія

  • Швейцарський книжковий ринок негомогенний: тут одночасно існують німецькомовний, франкомовний та італомовний ринки в нерівних пропорціях. Німецькомовному належить найбільша частка і видавництв, і книгарень по країні – близько 70%;
  • Щороку на німецькомовному книжковому ринку Швейцарії з’являється в середньому 10000 книжкових новинок. Найкраще продається белетристика (31,6%), як свідчить статистика 2019 року; далі йде нон-фікшн – 24,1%, дитяча та підліткова література – 22,9%, туристична література – 7,3 %, фахова література (природничі, гуманітарні, правничі науки) – 7,6% та підручники – 6,5%. На рік сукупні книжкові продажі швейцарських видавництв складають у середньому 400 мільйонів франків;
  • Статистика Швейцарії занепокоєно діагностує безперервний спад інтересу до читання, який був помітний іще на початку 2000-х: одна сім’я у Швейцарії витрачає на книжки в середньому 249 франків на рік – ціна однієї вечері в ресторані на 4 людини;
  • Лише 17,7% книжок, які читають у Швейцарії, складають вітчизняні видання, натомість 4/5 книжок швейцарська авдиторія купує з Німеччини;
  • Найбільше в Швейцарії читає молодь – приблизно 30% підлітків (14-19 років) зазначили в опитуваннях, що читають книжки на дозвіллі;
  • Дедалі голосніше у Швейцарії протягом останнього десятиліття звучать скарги на те, що маленькі незалежні книжкові підприємства поглинають великі філіали: закрилося близько 100 маленьких книгарень, їх скуповують ринкові гіганти «Thalia» та «Orel Füssli»;
  • На видавничому ринку найактивнішими гравцями, популярними також у Німеччині, є «Diogenes Verlag», «AT Verlag» та «Orel Füssli». Також у Швейцарії досі існує найдавніше видавництво у світі – «Schwabe Verlag», засноване ще 1488 року;
  • Швейцарія повсякчас отримує відзнаки за найкращий книжковий дизайн на міжнародних ярмарках та виставках. Але друкує книжки переважно закордоном – так дешевше;
  • Найбільші ґранти для вітчизняних та закордонних видавництв надає у Швейцарії Pro Helvetia.

Порівняно з Австрією та Німеччиною, Швейцарія готується постраждати від коронавірусу найбільше: на початку карантину очікували спад книжкових продажів у німецькій частині Швейцарії на 90 %. Експерти із SBVV (Schweizer Buchhändler- und Verleger-Verband) порівнюють цю катастрофу із цунамі. Видавництвам і книгарням, що є членами SBVV, було вирішено збільшити фінансування на 350.000 франків, яке загалом складає 1,9 мільйонів франків на рік; також збільшать і підтримку книгарень до 1,5 мільйонів франків на місяць.

Слід зазначити, що лише на німецькомовному ринку в Швейцарії існує контрольоване ціноутворення – в середньому 21,5 франків на книжку станом на 2019 рік. Проте під час коронавірусу на книжки довелося збільшити ціни на 3,4 %.

Ще однин фактор, що досі утримує швейцарський книжковий ринок на плаву під час карантину, – це продажі електронних книжок, які, за останньою статистикою, зросли вдвічі.

Елке Фурманн вважає ситуацію для українського ринку винятковою, а тому й обнадійливою: «Я думаю, що є величезний інтерес до українських авторів, видавництв і всієї панорами. Це дуже складний час для країни, і завжди, коли у людей тяжкий час, вони стають більш креативними. Вони сильніше намагаються, це важко емоційно — але це те, що треба видавництвам. З’являються нові голоси, і тому це дуже цікавий літературний ринок прямо зараз».

 

Авторка: Ганна Гнедкова