26.03.2022

Ілві Лійве-Роосіпуу: великі видавництва намагалися просувати книги за кордон, але покинули цю справу

Естонія — маленька країна з населенням, що не перевищує 1,3 млн жителів, а проте з року в рік естонська література активно просувається на провідних міжнародних ярмарках. Щороку близько 80 естонських новинок перекладаються і видаються за кордоном. Небувала активність «маленької країни» та майже випадкова зустріч на Франкфуртському книжковому ярмарку дозволили познайомитися з Ілві Лійве-Роосіпу, директоркою Естонського літературного центру ELIC, про те, як продавати права, коли видавці у цьому не зацікавлені, про те, скільки потрібно рук для просування, і як Естонія перестала сприйматися лише як «баєр» закордонного контенту.

Матеріал виходить за підтримки Українського інституту книги.

— Естонія вважається малим мовним ринком з невеликими накладами, а проте ELIC досить гучно заявив про себе у світі прав — як це вам вдається?

— Такі наклади є досить типовими для багатьох країн, мовою яких спілкуються невелика кількість людей. До речі, коли Естонія була частиною Радянського Союзу ми мали наклади близько 60 тисяч примірників. Але зараз вони варіюються від 500 до 2 тисяч примірників. Коли ж книга виходить друком у 8000 примірників — тоді це дійсно бестселер!

Натомість важливими є якість видання, ціна, а також чи є вона зрозумілою широкому колу читачів по всьому світу.

— ELIC працює лише на експорт прав естонських видань — чиї інтереси ви представляєте? Видавців, авторів, держави?

— ELIC почався зі Спілки письменників, бо Асоціація видавців була лише партнером. Авторські права в Естонії не належать видавцям, так само як і в багатьох інших країнах. Естонські видавці не представляли (як і не представляють зараз) книгу на міжнародному ринку, тому дійсно бракувало організації, яка б популяризувала нашу літературу за кордоном. Самі автори не мали змоги до просування, а видавці не були в тому зацікавлені. Тому у 2001-му Спілка письменників вирішила, що ми повинні створити окрему організацію, що популяризувала б естонську літературу за кордоном — за прикладом FILI, що була створена за 30 років до того, у 1970-тих у Фінляндії, з якою Естонія мала міцні зв’язки.

— Естонські видавці не бачать в цьому бізнес-можливостей?

— Естонія — маленька країна. Видавництвам це невигідно, бо це гігантська робота, для цього воно мусить створити міжнародний відділ. Але видавництва не мають достатньо назв, придатних для продажу за кордон, а створювати «міжнародний» відділ заради двох авторів, права на яких ще й не належать видавцеві — безглуздо.

— Але на вашому сайті я бачу добірки видань, які ви пропонуєте для продажу, тобто такі назви виходять досить регулярно.

— Так, але їх усе ще недостатньо, це поодинокі назви від різних видавництв. Тому вони й не думають про продажі ліцензій, до того ж є ми. Але зараз в Естонії розвивається нова тенденція: деякі нові видавництва почали займатися просуванням видань на міжнародні ринки, одне з них — дитяче видавництво «Päike ja Pilv». Вони перші, хто досягнув у цьому успіху.

Раніше деякі великі видавництва намагалися просувати певні книги, але кинули цю справу: занадто дорого їздити на зустрічі з іноземними видавцями, відвідувати книжкові ярмарки тощо.

У нього просто немає часу і продавати, і купувати.

— Як Естонія позбулася іміджу «покупця» на міжнародному ринку?

— Естонію перестали сприймати лише як покупців, зокрема й тому, що ми були гостями на доволі багатьох книжкових фестивалях, на останньому з них, Лондонському книжковому ярмарку, ми були почесними гостями спільно з Латвією і Литвою. А зараз нас запросили на Болонський ярмарок.

Щоб бути широко відомими на літературному ринку, мусите бути помітними, тобто маєте бути присутніми на стількох книжкових ярмарках, на скількох лише зможете. Але, мені здається, важливо не просто бути на ярмарках, але й брати участь саме як країна-почесний гість.

— Вважаєте, така участь варта цих інвестицій?

— Це дійсно так. Бо навіть якщо ви не представляєте велику кількість назв, це відкриває для вас стільки можливостей! Міжнародний видавничий бізнес не дуже великий, особливо для перекладачів, це переважно вузьке коло знайомих, а статус почесного гостя створює можливість зустріти багатьох (!) важливих людей. Можливо, спершу вони не видаються вам аж такими важливими, а опісля, рік потому, виявляється, що знайомство з ними було дуже корисним.

— Як літцентр визначає, які книги й автори мають міжнародний потенціал?

— Те, яка саме книга стане хітом на міжнародному ринку, щоразу залишається несподіванкою. І хоча це загадка, але робити вибір все одно треба.

Рішення ухвалює не лише наша організація, але й Асоціації, бо ми працюємо спільно. Ми маємо дуже хорошу команду видавців і письменників, працюємо з перекладачами з цілого світу – надсилаємо їм рукописи та PDF-файли, отримуємо зворотний зв’язок, радимося з ними. Усі вони вільно володіють естонською, знаються на естонській літературі, розуміють культуру, тож органічно вписують це у контекст своєї національні культури. Коли ми читаємо й обговорюємо нову книжку, то інтуїтивно передчуваємо, чи матиме книга міжнародний успіх. Коли маєш 20-річний досвід у видавничому бізнесі, це є можливим.

Ціна видання теж має значну вагу. Спочатку йдеться про вартість на естонському ринку, адже вона завжди передує встановленню ціни на міжнародних ринках. Ціну на книгу (для продажу за кордон – авт.) можна визначити лише після перекладу. Рецензії та відгуки естонською теж, звичайно, мають значення, на основі них ми вирішуємо, чи книга варта зусиль щодо її просування на міжнародних ринках, чи увійде вона в каталог. А потім ми починаємо з нею подорожувати. Тоді і з’ясовується, чи «варта була гра свічок».

— Серед ваших пропозицій досить багато романів, ймовірно, цей жанр продати легше.

— Нові романи у нас виходять не щотижня (я маю на увазі дуже хороші романи). Тож залишається чекати на появу нових видань. Ми завчасно знаємо про те, чи автори працюють над романами, слідкуємо за цим.

Мені здається, усе набагато складніше на більших мовних ринках. Навіть не можу уявити цей процес у Німеччині: там щодня з’являється стільки новинок! Як можна все прочитати й обрати?

— Здається, ця проблема вирішується завдяки великій кількості зацікавлених у літературі ЗМІ.

— Напевно, так і є. Думаю, якби їх не було, деякі книги ніколи не зацікавили б суспільство, ніколи б не потрапили до свого читача.

— А скільки прав на естонські книжки ви продаєте щороку?

— Складно сказати. Це залежить від книжки, від року, від видавця… Від обсягу книги також! Щороку з’являється понад 80 нових перекладів з естонської на різні мови світу.

— Чи існують для вас фокусні або пріоритетні мови?

— Ні, ми не вирішуємо, що «ось, цього року працюємо лише на німецький ринок» чи щось подібне. Але коли напевно знаємо, що будемо почесними гостями, то іноді (у певні роки) ми зосереджуємося, скажімо, на німецькому ринку. Але не тільки. ELIC завжди намагається взаємодіяти зі стількома видавцями з різних країн, зі скількома може.

— Розкажіть про механізм взаємодії з новими покупцями прав (на випадок, якщо українські видавці зацікавляться співпрацею після цієї публікації).

— По-перше, маєте зв’язатися з нами. Спершу ми маємо переконатися, що контактує справжнє видавництво, бо іноді це можуть бути просто фанати абощо. Далі ми з’ясовуємо, у чому саме полягає їхній інтерес, і пропонуємо [співпрацю] залежно від того, чи обрало видавництво конкретну книгу, яку б хотіло видати друком, чи ні. У першому випадку все набагато легше. Тоді ми допомагаємо сконтактуватися з автором, але спершу, звичайно ж, з’ясовуємо, чи зацікавлений сам автор / авторка у перекладі, скажімо, українською. Розповідаємо про видавництво, наскільки воно професійне, наскільки велике. Тож, історія, попередні видані книги того видавництва мають велику вагу.

— Але автори не завжди вчитуються в договори, і це найскладніша частина співпраці, ви не допомагаєте в цьому?

— Естонські автори вже трохи «натреновані» щодо цього. Навіть, найбільш творчі з них мають певний самоменеджмент — якщо хочуть бути перекладеними та вийти на іноземні ринки, звісно. Якщо ж ні, то чим ми можемо допомогти? Хоча іноді ми також готуємо договори, бо вони англійською, консультуємо авторів і допомагаємо владнати спірні моменти.

— Продаж прав, схоже, може бути фінансово привабливим саме для авторів, проте не для видавництва.

— Для авторів так, бо коли маєш, до прикладу, 20 перекладів, тоді отримуєш, наприклад, по 500 євро з кожного. Для автора це суттєво. Але набагато більше важить бажання вийти друком на іноземному ринкові. Це мрія кожного автора.

— Як ви убезпечуєтеся від неякісних перекладів, що можуть руйнувати репутацію автора? Як обираєте правильних перекладачів?

— У цьому випадку, нам грає на руку те, що ми — маленька країна, і особисто знаємо усіх перекладачів з естонської, тісно з ними співпрацюємо: організовуємо семінари, надсилаємо інформацію та стимулюємо роботу з менторами та залучаємо до перекладу нових перекладачів.

— Певна, це колосальна робота. Скільки працівників Естонського літературного центру в ній залучені?

— Напевно, ви думали, що ELIC — гігантська організація, але направду навпаки: вона маленька. Маленькій країні — маленький літцентр (сміється). — ELIC — це я та дві мої колеги. Лише одна з нас працює фулл-тайм.

Ми з Керті [Кеті Терґем, директорка із закордонних справ ELIC] починали як видавчині, окрім того, ми обидві перекладаємо. Тож ми знаємо увесь бізнес зсередини, кожен його закапелок, і як видавчині, і як редакторки, і як перекладачки. Ми починали тут, у Франкфурті, 23 роки тому. Вперше, коли я приїхала, я купувала права як шеф-редакторка естонського видавництва, кілька років потому тут почалася моя кар’єра людини, яка підтримує вихід естонських книжок на міжнародні ринки.

— Як вам у Франкфурті цього року? Ярмарок значно менший, ніж зазвичай…

— Так, але зустрічей ми мали все одно багато. Нині вже 3 день і ми бачилися з людьми впродовж усього часу. Здається, у всіх цього року більше часу і більше спокою, більше простору. Ми не бігаємо від зустрічі до зустрічі, ми приходимо на них. З того можна радіти, що ми й робимо.